20 ! ! ! внешняя политика во франции, , испании, голландии.

Территория современной Киргизии играла важную роль на Великом шёлковом пути — регион занимал стратегическое положение между древними оседло-земледельческими районами Ферганской долины и Таримского бассейна, куда на протяжении всей древней и средневековой истории стремились воинственные кочевые народы ирано-, тюрко- и монголоязычного происхождения.

В XIV веке собственно носители древнетюркского этнонима «кыргыз» проживали в северо-восточных пределах Моголистана. В XV-XVI вв. укрепившись на Тянь-Шане, киргизские племена совместно с могольскими племенами образовали единый киргизский этнос. В XVI-XVII вв. киргизы в союзе с казахами выступали против Яркендского ханства, государства Шейбанидов и Ойратского ханства.

В XVIII веке вся территория современной Киргизии попала в зависимость от Джунгарского ханства. Временно оттеснённые со своих северных территорий, киргизы не прекратили борьбу и совместно с Кокандским ханством сумели организовать отпор дальнейшей экспансии джунгар и империи Цин. В начале XIX века вся территория современной Киргизии вошла в состав Кокандского ханства.

В результате русско-кокандской войны, приведшей к ликвидации Кокандского ханства в 1876 году, завершилось присоединение территории современной Киргизии к Российской империи. В 1916 году киргизы участвовали в Среднеазиатском восстании.

После установления советской власти в Туркестане, было проведено национально-территориальное размежевание. В 1924 году была образована Кара-Киргизская АО, в последующем преобразованная в Киргизскую АССР. В составе СССР с 1936 по 1991 гг. в качестве Киргизской ССР.

Шляхетська демократія. На межі ХV–ХVІ ст. у Польщі завершилось оформлення станової монархії. У країні діяв двопалатний сейм, який включав верхню палату (Сенат) і нижню палату (Посольська Ізба). До Сенату входили представники вищого духовенства та магнатів, а до Посольської Ізби – депутати обрані на сеймиках (з’їздах місцевої шляхти). Головну роль у сеймі відігравала шляхта, яка могла впливати на короля. Королівська влада була виборною. У 1530 р. король Сигізмунд І (1506–1548) провів обрання і коронацію свого дев’ятилітнього сина Сигізмунда Августа. Це викликало обурення у шляхти, оскільки суперечило традиції, адже нового короля можна було обирати лише після смерті його попередника. У короля Сигізмунда ІІ Августа (1548–1572) теж виник конфлікт із шляхтою, але йому довелося піти на поступки, оскільки потрібні були гроші для ведення війни, які отримати можна було лише за згоди шляхти. Після смерті Сигізмунда ІІ Августа, останнього з династії Ягеллонів, польським королем став французький принц Генріх Валуа (1573–1574), який прийняв «Генріхові артикули» . Вони передбачали обов’язкові вибори короля, обмежували право короля наймати війська, оголошувати війну.

Люблінська унія 1569 р. Кревська унія 1385 р. не привела до повного об’єднання Польського королівства і Великого князівства Литовського. У 1569 р. польський король Сигізмунд ІІ Август (1548–1572) скликав у Любліні сейм польських і литовських магнатів і шляхти. На сеймі була укладена Люблінська унія, яка затверджувала об’єднання Польського королівства й Великого князівства Литовського в єдину державу – Річ Посполиту (польськ. – республіка). Обидві сторони зберігали традиційні органи влади й суду, власне військо та скарбницю. Спільними для них були сейм, грошова система, зовнішня політика.

Зовнішня політика. У 1525 р. останній магістр Тевтонського ордену (давній ворог Польщі) перетворив землі ордену на герцогство й присягнув польському королю Сигізмунду І (1506–1548). У Лівонській війні (1558–1583) з Московським царством король Стефан Баторій (1576–1586) також приєднав більшу частину володінь Лівонського ордену. На поч. ХVІІ ст. виникло нове протистояння, Річ Посполита відкрито підтримала самозванців на царський престол, а в 1609 р. почала війну проти Москви. Польські війська захопили російську столицю. Лише завдяки народному повстанні 1612 р. вдалося вигнати польських загарбників із Москви. Але сама війна закінчилась укладанням у 1618 р. Деулінського перемир'я. Згідно з ним до Польщі відходили Смоленська і Чернігово-Сіверська землі.У 1617–1629 рр. за короля Сигізмунда ІІІ (1587–1632) Річ Посполита вела війну зі Швецією. Сейм відмовлявся давати гроші на її ведення. У підсумку Польща втратила частину Лівонії, Швеція встановила свій контроль над найбільшим польським морським портом – Гданськом. У 1620 р. почалася війна з Туреччиною. Завдяки перемозі поляків та українських козаків в Хотинській битві 1621 р. наступ турків вдалося зупинити.