Объясните, что означали сыновья школы

"Отец школы" это- директор. А "сыновья школы" это- ученики.

Ті, що моляться". Після того, як у 313 р. імператор Костянтин дозволив відкрито сповідувати християнство ця релігія швидко поширилась на захід та Сход імперії. За півтора століть у християнстві було розроблено основні положення (догмати) і створена чітка організація віруючих - церква. Церква займала надзвичайно важливе місце у середньовічному суспільстві. Майже у кожному селі був зведений храм, у якому священик правив службу. Кілька сіл складали прихід, а приходи об'єднувались у області. Великими областями управляли єпископи та архієпископи. Очолював Західну церкву римський єпископ - папа.

 

                       Папа, єпископ, чернець

Вважалось, що церковники керують духовним життям людей й називались духовенством. Решта людей були мирянами. Духовенство поділялось на біле і чорне. Біле несло службу серед мирян. Чорне духовенство (ченці, монахи) бажали присвятити своє життя виключно служінню Богові. Вони усамітнювались в незаселених місцях - пустелях, лісах, горах. Громади ченців називались монастирями. Вступаючи до монастиря, чернець давав обіцянку дотримуватись статуту - правил монастирського життя. На Заході перший статут склав Св. Бенедикт (VI ст.). „Молись і трудись", - так коротко можна передати суть його правил. Чернець не мав сім'ї, а також особистого майна. На чолі монастиря стояв абат (з грецької - батько).

 

Мініатюра

У багатьох монастирях стали з'являтись школи, майстерні у яких переписувались книги. Духовенство було самою освіченою верствою суспільства, а монастирі стали важливими центрами культури у ранньому Середньовіччі.

„Ті, що воюють". Середньовіччя - епоха постійних великих і малих війн, а отже, навколо рицарства оберталась вся тогочасна історія. А якими були рицарі? Сміливими воїнами, відданими васалами, благородними сеньйорами, галантними кавалерами. Чи жорстокими гнобителями, грубими і неосвіченими грабіжниками ласими до здобичі? Мабуть і тим, і іншім. Адже рицарі були силою, силою яка потрібна всім. Рицар, це перш за все професійний воїн. Але не просто воїн. В усіх мовах „рицар", „рейтер", „шевальє" означає „вершник". І не просто вершник, а важко озброєний воїн. У Х ст. спорядження такого воїна коштувало 45 корів, а це стадо цілого села. Але мало взяти до рук зброю, нею треба вміти користуватись. Для цього потрібно тренуватись змалечку. Отже рицар повинен бути заможною людиною у якої багато вільного часу.

 

Феодальна ієрархія

("драбина")

Тому король і роздавав феоди герцогам і графам, а ті - баронам. Отримуючи від сеньйора феод васал приносив йому клятву вірності, а отримував покровительство і землю з селянами, над яким він був суддею, поліцаєм, а також збирав податки.

 

Організація війська

В деяких країнах, наприклад Німеччині, всі феодали вважались васалами короля. У Франції діяло правило: васал мого васала - не мій васал. Але якщо граф отримував землю і від короля, і від герцога, то він сам вибирав кого йому підтримувати. Варто було розпочатись війні, як вся феодальна драбина приходила в рух. Васали збирались на заклик свого сеньйора. Військо, таким чином, складалось з окремих загонів великих феодалів. Єдиного командування не було. В кращому випадку рішення приймались на військовій раді у присутності короля. Те саме й у мирних справах. Деякі васали були бали багатші за сеньйорів, в тому числі й короля. До нього ставились з пошаною, але не більше. Ніякі клятви не заважали гордим графам і герцогам підняти заколот проти короля, якщо вони вбачали загрозу своїм правам з його боку. Адже знатність - це ще не рицарство. Король також повинен

Объяснение:

Взятие Ак-Мечети в 1853 году — эпизод русско-кокандской войны, крупное боестолкновение начального этапа кампании, в ходе которого отряд Русской армии под руководством генерала Перовского установил контроль над городом Ак-Мечетью (теперешняя Кызылорда) на реке Сырдарья.В первой половине XIX века в результате военной экспансии южные районы Казахстана вошли в состав Кокандского ханства. Для закрепления вновь завоёванных регионов кокандцами в начале XIX века было начато строительство северной ветви крепостей, в которую входили такие укрепления как Ак-Мечеть, Аулие-Ата, Мерке, Туркестан, Сузак, Чалдовар, Шиш-Тюбе, Ток-мок, Пишпек и другие[5].