Цитати видатних людей про новий світ

А теперь мы с вами переходим к изучению новой темы «Олимпийские игры в древности». Сегодня на уроке вы получите  представление о том, что такое Олимпийские игры, где и когда они появились, какова цель их проведения, поговорим о знаменитых атлетах древности , а также предстоящих олимпийских играх (слайд №2 ).Начнем наше путешествие. Представьте, что вы зрители Олимпийских игр в Древней Греции, т.к. игры были одним из любимых общегреческих празднеств. Многим, очень многим обязано человечество Древней Элладе. На ее земле расцвели науки и литература, театр и архитектура, искусство скульптуры и музыка...Но древние греки дольше всего ценили в человеке гармонию, совершенство и ума, и души, и тела. Неудивительно, что и спорт, настоящий спорт, в нашем понимании этого слова, тоже зародился на земле Древней Греции. И еще одно важнейшее открытие сделано было в Древней Греции: спорт может мирить врагов, останавливать войны, быть важной основой для добрых отношений между государствами. Вот с этой благородной целью и были задуманы Олимпийские игры, с которых, собственно, и начинается история спорта.Но, разумеется, у Олимпийских игр, ведущих отсчет от 776 г. до н.э., была своя предыстория и свои причины, обусловившие их начало.(слайд №3)Итак, перемещаемся в Древнюю Грецию. Посреди плодоносной долины западной части Пелопоннеса в живописнейшей местности раскинулась Олимпия – выдающийся культурный центр древней Эллады – место проведения  Олимпийских игр в древности (слайд №4 видеофрагмент)К нам сюда спешит глашатай: «Все в Олимпию! Священный мир объявлен, дороги безопасны! Да победят сильнейшие!». В 884 г. до н.э. между правителями эллинских государств Элида и Спарта было заключено соглашение о регулярных общегреческих спортивных празднествах в честь бога Зевса. Местом их проведения была избранна Олимпия, т.к. до нее было легко добираться из всех греческих городов. Этот город располагался на территории Эллады, в северно-западной части полуострова Пелопоннес, у слияния рек Алфей и Кладей.

Своєрідним предтечею національного відродження став видатний мислитель Григорій Сковорода (1722—1794), який проголосив, що «свобода — це найдорожчий скарб» і славив гетьмана Богдана Хмельницького.

Традиційно початком національного відродження нової доби вважають появу у 1798 р. перших трьох частин «Енеїди» Івана Котляревського (1769—1838) — поеми, якій судилася слава першого твору нової української літератури, твору, що засвідчив появу сучасної української літературної мови й водночас уособлював початок українського національного відродження. Творам нової української літератури властиве художнє мислення, що грунтується на національній історії та дійсності.

Котляревський стояв також біля джерел сучасного українського театру. Будучи директором Полтавського театру, він написав для нього дві п'єси: «Москаль-чарівник» і «Наталка-Полтавка», які здобули величезну популярність у народі й заклали підвалини класичного українського театрального репертуару. Для багатьох українців «Наталка-Полтавка» стала справжнім одкровенням, нагадала їм, хто вони є і чиїх батьків діти.

Ідеями національного відродження наснажена й «Історія русів» (русами тут названо українців): блискуча пам'ятка української історичної прози й публіцистики кінця XVIII ст. розповідає про події в Україні від найдавніших часів до 1769 р. Головні ідеї твору: критика самодержавства й кріпосництва, оспівування незалежної Козацької держави, козацьких прав та вольностей.

Сприяла національному відродженню і чотиритомна праця Дмитра Бантиша-Каменського «Історія Малої Росії» (1822), писана з використанням багатющого матеріалу батька вченого — видатного архівіста Миколи Бантиша-Каменського. Вона фактично є першою масштабною науковою узагальнюючою працею з історії України від найдавніших часів до кінця XVIII ст.

1818 року побачила світ друкована граматика живої української мови («Грамматика малороссийского наречия ») Олексія Павловського. 1819 року Микола Цертелєв опублікував у Петербурзі фольклорну збірку «Опыт собрания старинных малороссийских песен», яка складалася з 10 текстів, що вважають початком української фольклористики. Зародження наукової фольклористики пов'язують з ім'ям ученого-енциклопедиста, першого ректора Київського університету Михайла Максимовича (1804—1873).

Цим же шляхом йшов і геніальний Микола Гоголь (1804—1852), який не тільки збирав український фольклор, а й творчо використав його при написанні своїх безсмертних творів, особливо таких як «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» й «Тарас Бульба».

На початку XIX ст. чи не найважливішим осередком українського національного відродження став Харків — центр Слобожанщини. Тут існував університет, заснований у 1805 р. зусиллями Василя Каразина й коштом місцевого дворянства, купецтва та міщанства. Новий навчальний заклад (єдиний на той час вищий навчальний заклад у підросійській Україні) скупчив навколо себе найкращі інтелектуальні сили українського громадянства, діячів української літератури, історії, етнографії. Ректором університету довгий час був відомий український поет Петро Гулак-Артемовський, який започаткував жанр байки-казки («Пан та Собака»), першим почав писати українські балади. У Харкові стали виходити журнали «Украинский вестник», «Украинский журнал» тощо, які вже своєю назвою засвідчували, що присвячені місцевому краю та його інтересам.

Тут розпочав свій самостійний творчий шлях Микола Костомаров (1817—1885) — у майбутньому видатний український історик, який створив фундаментальні праці переважно з історії Київської Русі та Гетьманщини («Богдан Хмельницький», «Руїна», «Мазепа і мазепинці» та ін.). Він же під псевдонімом Ієремія Галка писав вірші, художні твори, публіцістичні статті.

Поетичні твори харківських романтиків — так називають той літературний гурток — сприяли стилістичному збагаченню літературної мови, розширювали сфери її застосування.

Харківські романтики багато попрацювали задля збереження перлин українського фольклору. Особливо відзначився в цій справі вихованець, а потім професор Харківського університету, визначний філолог-славіст, етнограф, один із засновників харківського гуртка поетів-романтиків Ізмаїл Срезневський. Він, зокрема, підготував до друку 6 випусків фольклорних та історико-літературних збірників «Запорожская старина», що виходили друком впродовж 1833—1838 pp. у Харкові. Найвагомішими є два перших випуски, де вміщено думи і пісні про Національно-визвольну війну 1648—1658 pp., уривки з козацьких літописів, перекази, уривки з «Історії русів».

Отже, на кінець XVIII — 40-ві pp. XIX ст. припав перший етап національного відродження в Наддніпрянській Україні — період «збирання спадщини». Він відзначався зверненням до історичного минулого, інтересом до Гетьманщини, до етнографії. Зусиллями української інтелігенції тоді з'явилися численні історичні та етнографічні дослідження, збірки фольклору. Водночас відбувалося утвердження української мови як літературної та становлення нової української літератури. начебто це