Чем характерны дворцовые перевороты и их последствия.

Ян Гус (чеш. Jan Hus [ˈjan ˈɦus] Информация о файле слушать; урождённый Ян из Гусинца; в некоторых исторических текстах Иоганн Гус; 1369[2][3], Гусинец (Прага)[en], Богемия — 6 июля 1415, Констанц, Баден) — чешский проповедник, мыслитель, идеолог чешской Реформации. Национальный герой чешского народа[4]. Был священником и некоторое время ректором Пражского университета. 6 июля 1415 года в Констанце был сожжён вместе со своими трудами. Казнь Гуса вызвала Гуситские войны (1419—1434).

Сожжение Яна Гуса. Миниатюра из «Хроники Констанцского собора» Ульриха фон Рихенталя (1464)

С 1367 года были установлены связи по обмену интеллектуальными достижениями между Пражским университетом и университетом Оксфорда. Студенты из Праги время от времени ездили в английские университеты и даже в шотландский Сент-Эндрюс. Например, в Оксфорде учился будущий гусит Иероним Пражский. Благодаря этому взгляды английского реформатора Джона Уиклифа довольно быстро получили известность в Чехии. Известно, что уже в 1381 году чешский богослов Николай Бицепс счёл нужным критиковать их в своих лекциях[5].

Биография

Ранние годы

Точная дата рождения Гуса до сих пор не установлена. По разным данным, он был рождён либо в 1369[6], либо в 1373—1375 годах[7] в городке Гусинец в бедной крестьянской семье[4]. Его фамилия означает «гусь» и друзья часто называли так, как и сам Ян[5].

В возрасте 10 лет родители отправили его в монастырь. Достигнув успехов в учёбе, переехал в Прагу, один из крупнейших городов Богемии на то время. Поступил в Карлов университет (Пражский университет). С 1393 или 1394 года бакалавр теологии[4]. В 1396 году получил степень магистра искусств и начал читать лекции. Через четыре года (ок. 1400 г.) он принял церковный сан и почти одновременно начал и проповедническую деятельность. В 1401—1402 году стал деканом факультета свободных искусств. В 1402—1403 и 1409—1410 годах ректор Карлова университета[4].

Шипинська земля починає швидко розвиватися в господарському плані, зростає кількість населення. Міста Хотин і Чернівці стали важливими осередками ремесла й торгівлі. У Хотині проходили найбільші в Молдавському князівстві ярмарки.

 

Объяснек оповідає угорський хроніст початку ХІІ ст. Анонім у своєму творі «Про діяння мадярів», коли угорські племена на чолі з вождем (ханом) Алмошем (Арпадом) пройшли через Верецький перевал і рушили далі на захід, то під містом Ґунґом (Ужгород) зустріли опір слов’янського князя Лаборця, що залежав від болгарського царя. Після чотириденної облоги міста князь був змушений відступити до фортеці Земплін, однак під час відступу його військо наздогнали угорці. Після кривавої битви поранений князь потрапив у полон і був повішений на березі річки, що згодом стала називатися Лаборець. Образ князя міцно вкоренився в народній творчості населення Закарпаття. Він став національним символом, підтвердженням слов’янського характеру населення краю.

 

Боротьба угорців за підкорення слов’янського населення Закарпаття розтяглася на довгі століття. За часів розквіту Київської Русі та Галицько-Волинського князівства край неодноразово входив до їх складу. З ослабленням Галицько-Волинського князівства Закарпаття остаточно ввійшло до складу Угорщини, де було поділене на окремі територіально-адміністративні одиниці — комітати. Їх очолювали призначені королем з-поміж угорських панів намісники — ішпани (жупани), що здійснювали адміністративну, військову і судову влади. Землі, особливо в низинних районах Закарпаття, щедро роздавалися угорським землевласникам, а в міста переселялися угорці, німці, євреї. Слов’янське населення витіснялося в гори або піддавалося мадяризації.

Помітний слід в історії краю залишив подільський князь Федір Коріятович, який був змушений тікати від гніву великого литовського князя Вітовта. Федір отримав від угорського короля місто Мукачеве та став намісником Березького комітату. Прихід Коріятовича із 40 тисячами подільських селян, як твердять писемні джерела, зміцнив становище слов’янських народів у населенні краю. Федір Коріятович виступав проти запровадження кріпацтва і мадяризації. Із його ім’ям пов’язаний бурхливий розвиток краю: значно зросли міста Мукачеве та Берегове, виникло багато нових поселень. Був добудований мукачівський замок, саме місто було обнесене захисним валом, а поряд, на Чернечій горі, був заснований православний монастир Святого Миколая, що діє й дотепер. Згодом у Мукачеві постало православне єпископство. Саме завдяки православній вірі більшість закарпатських українців зберегли рідну мову, культуру, усвідомили свою національну приналежність.