«Керовані безпосередньо «Великим керманичем» і його найближчим оточенням, «червоні охоронці» громили партійні комітети й міністерства, захоплювали підприємства і ВНЗ, …зривали з перехожих закордонний одяг, голили наголо тих, хто носив модні зачіски. На вулицях горіли величезні багаття з «буржуазних» книг і платівок, були пограбовані бібліотеки та музеї». 1) Назвіть поняття. 2) З якими подіями новітньої історії це пов’язано? 3) Назвіть країну, де ця подія відбувалася.

Вроде бы ответ будет 3,ели я не ошибаюсь

ВXIV—XV ст. у господарському житті населення українських земель відбувалися помітні зміни. Важливою рисою його розвитку в цей час стало зростання великого феодального землеволодіння. Вже наприкінці XIV ст. на українських землях нараховувалося кілька десятків латифундій (вотчин) — великих приватновласницьких земельних володінь з натуральним характером господарювання, в яких застосовувалися напівфеодальні форми праці залежного населення. Основними джерелами зростання великого землеволодіння були великокнязівські дарування, захоплення общинних земель, купівля маєтків у їхніх власників, освоєння нових земель.

Переважна більшість земель була сконцентрована у володінні великих магнатів: Острозьких, Чарторийських, Радзивілів (Волинь), Ружинських, Заславських, Немиричів (Київщина, Поділля), Замойських, Потоцьких, Язловецьких (Брацлавщина та Поділля). Зосередження земель у руках магнатів обумовлювало їх наступ на території і права селянських общин, що виявлялося у привласненні общинних земель, закабаленні селян, призначенні на виборні посади своїх намісників тощо.

Зростання великого феодального землеволодіння обумовлювало якісні зміни у формах організації праці. У XIV-XV ст. відбувався інтенсивний розвиток товарно-грошових відносин, швидко зростав ринок сільськогосподарської продукції. За цих умов великі землевласники, реагуючи на потреби ринку, перетворюють свої господарства на фільварки — багатогалузеві господарчі комплекси, які базувалися на постійній щотижневій панщині залежних селян і були зорієнтовані на товарно-грошові відносини, хоча і зберігали чимало рис натурального господарства.

У XV ст. набули поширення ярмарки (вони постійно існували у Львові, Києві, Галичі, Луцьку та ін. містах), що було першою ознакою становлення ринку. Саме у цей час українські землі потрапили в орбіту активних торгівельних відносин. Після захоплення турками Константинополя (1453 р.) держави, які були традиційними споживачами візантійського зерна (Італія, Франція та ін.), переорієнтували свою торгівлю. Основним перевалочним Пунктом зернового експорту стає місто Гданськ на Балтійському морі, що спричиняє істотне пожвавлення виробництва зернових у Польщі та на українських землях. Зростання ціни на худобу в західноєвропейських країнах також активізувало її розведення на продаж. На ярмарках у Львові, Луцьку, Галичі та інших містах волів продавали тисячами, потім вони переганялися далі на захід. Дійшло навіть до того, що в цей час саме воли стали виконувати роль грошів.

Торгівля відбувалася в умовах численних обмежень. Наприклад, купецькі каравани могли рухатися лише по визначених у королівських та князівських указах шляхах. З 1343 р. відома "татарська дорога", що вела з Німеччини в Орду через Краків, Львів, Кам'янець, Київ. Це був на той час, фактично, єдиний шлях торгівлі Європи зі сходом. Інший важливий шлях міжнародної торгівлі проходив від Кафи (тепер Феодосія) через Київ до Москви і Новгорода. Торгівля відбувалася в спеціальні торгові дні та під час великих ярмарок, які влаштовувалися лише кілька разів на рік. Торгівлею займалися купці та ремісники, що могли збувати лише товар власного виробництва.

У XIV—XV ст. став помітним процес урбанізації. Поступово відроджувалися міста, спустошені під час монгольської навали. У цей період українські міста зберігали феодально-аграрний характер. Міщани займалися землеробством, скотарством, промислами і частково ремеслом і торгівлею. При цьому вони перебували у залежності від магнатів й подібно до селян виконували повинності, сплачували їм натуральний податок, інколи грошима. Водночас значні зрушення, які відбувалися за міськими мурами, спричиняли нові явища і процеси. Активізується розвиток торгівлі і ремесла, які поступово стають основними заняттями мешканців міст. Поглиблюється спеціалізація ремісництва

Скорочено неможливо написати, тут саме головне

После того, как последний представитель дома Романовых по мужской линии, Петр 2, умер в 1730 г. Анна была приглашена занять царский престол. Однако пригласившие ее члены Тайного Верховного Совета серьезно ограничили ее полномочия. Подписав Кондиции Анна Иоанновна лишилась фактической власти, передав ее Совету. Впрочем, Кондиции уже в феврале 1730 г. были разорваны императрицей. При поддержке гвардии и дворянства она была провозглашена самодержавной императрицей. Правление Анны Иоанновны началось с ликвидации Тайного Верховного Совета и замены его Кабинетом министров. Стремясь оградить себя от заговоров, Анна учредила Канцелярию тайных розыскных дел, которая быстро обрела немалую силу. Благодаря сохранению во внешней политике курса, взятого еще Петром Великим, Россия в период царствовании Анны смогла укрепить свои позиции на мировой арене. Велись успешные военные компании. Но были и крупные промахи, такие, как заключение Белградского мира. За время правления Анны Иоанновны значительно улучшилось почтовое сообщение между городами, в провинциях была создана полиция. Улучшилась и ситуация с высшим образованием. Немало мер было предпринято для развития и усиления российских флота и армии. Управлением Анна занималась мало, доверив решение ванных вопросов своим советникам, многие их которых были немцами. Наиболее влиятельной фигурой той эпохи являлся Бирон, вмешивавшийся во многие дела управления страной ради собственной наживы. Двор императрицы Анны отличался небывалой роскошью. Расходы на его содержание и развлечения Анны были огромны. Биография Анны Иоанновны окончилась (17) 28 октября 1740 г. Она умерла в Петербурге и была похоронена в Петропавловском соборе. Перед смертью Анна объявила своим наследником племянника, Ивана Антоновича. Регентом при нем стал Бирон. Но скоро Бирон был арестован, а власть в стране перешла к дочери Петра Великого, Елизавете