Какой обязанности русского населения перед Ордой не существовало? А) обязанности уплаты дани Орде Б) необходимости принимать участие в военных походах Орды В) необходимости кормить и содержать многочисленных ордынских послов Г) необходимости отказываться от православия

г)

Объяснение:

необходимость отказываться от православия

На початку XX ст. національно-визвольний рух у Наддніпрянській Україні набув політичного характеру: його учасники усвідомлювали необхідність боротьби за українську державу. У січні 1900 р. в Харкові діячі студентського руху Д. Антонович, Б. Камінський, М. Русов та інші разом із членами "вільних громад" заснували Революційну українську партію (РУП). її програму виклав адвокат М. Махновський у брошурі "Самостійна Україна". В ній він закликав народ до боротьби за єдину й неподільну вільну самостійну Україну від Карпат до Кавказу. РУП обстоювала інтереси селянства, працювала в масах. Рупівці взяли активну участь в селянському русі. У 1900-1901 рр, в Україні відбулося 670 селянських виступів, а 1902 р. він охопив Полтавську, Київську, Харківську губернії. Селяни палили поміщицькі маєтки, ділили їхні землі. Повстання придушувалися збройною силою, але це лише загострювало суперечності.

У 1902 р. М. Махновський створює Українську народну партію (УНП). Її основними цілями, сформульованими М. Міхновським у кількох програмних Документах, були та українського народу шляхом роз'яснення його національних інтересів; побудова самостійної демократичної держави; націоналізація землі й передача її селянам без викупу; усуспільнення засобів виробництва й ліквідація експлуатації. Лідер УНП М. Міхновський зробив вагомий внесок у справу розбудови української державності, вказавши на те, що нашому народові слід іти до незалежності, використовуючи досвід західної цивілізації.

1904 р. частина членів РУПу утворила Українську соціал-демократичну спілку, яка на початку 1905 р. влилася до меншовицької фракції РСДРП на правах її автономної секції. Інша частина під керівництвом В. Винниченка, С Петлюри й М. Порша у грудні 1905 р. проголосила утворення Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). Це одна з найчисленніших партій, яка обстоювала ідеї автономії України, конфіскації земельної власності й демократизації суспільного" життя. Не визнаючи більшовицького революційного екстремізму, лідери партії не погоджувалися увійти до складу РСДРП. На таких же позиціях стояла Єврейська соціал-демократична робітнича партія "Бунд", що діяла в середовищі єврейського пролетаріату і ремісничого люду в Україні.

Зависимость от уйгурских каганов, в которую попали кыргызы после пора­жения в середине VIII в., приводила к неоднократным вос­станиям против уйгурской власти. Подходящий момент для освобождения настал в начале IX в., когда в Уйгурском каганате обострилась борьба за престол. Воспользовав­шись этим, в 820 кыргызский правитель (Ажо) провозгласил себя каганом и начал готовиться к войне, которая продол­жалась 20 лет. К этому времени у кыргызов сформиро­валась централизованная военно-административная система, построенная на десятичом принципе. Были подчинены жившие к севе­ру от Минусинской котловины воинственные племена бома, включенные в состав кыргызские войска. Кроме того, кыргызы заключили союз с государством карлуков в Семиречье и Тибетом. В 821 тибетское войско вторглось в долину Орхона и едва не захватило уйгурскую столицу Орду-Балык. Лишь внезапная смерть тибетского царя Уйгурский каганат от разгрома. Дальнейшие военные действия меж­ду кыргызами и уйгурами развернулись на территории Тувы. В уйгурской столице продолжалась борьба группировок, в результате которой в 839 власть захватил 1-й министр Гюйлофу, возведший на престол малолетний Кэси Торэ. Против узурпатора выступил полководец Гюйлу Мохэ, командовавший уйгурскими войсками на кыргызском фронте и перешедший на сторону кыргызов. Кыргызы двинулись в Монголию и вскоре достигли уйгурской столицы Орду- Балыка. В битве собранное наспех новое уйгурское войско потерпело поражение от кыргызов. Ажо сжег столицу, захватил все сокровища уйгурских каганов и взял в плен хатун — супругу кагана, китайскую принцессу Тайхэ Гунчжу. Сочтя, что сопротивление уйгуров полностью подавле­но, кыргызский каган перенес свою ставку на завоеван­ные земли в северо-западную Монголию. Стремясь установить доверительные отношения с империей Тан, он решил напра­вить посольство с китайской принцессой в Китай. Однако часть уйгуров во главе с правящим родом Яглакар и подвластные им телесские кочевые племена не захоте­ли признать власть кыргызов, уйдя на соседние земли. Они объединились вокруг тегина Уцзе, провозгласив­шего себя каганом и захватившего принцессу Тайхэ. В результате женитьбы на ней он стал родственником китайского императора и мог просить его о Однако китай­цы не собирались уйгурам и стали принимать в подданство отдельные группы уйгуров, а также установили союзные отношения с кыргызами. В 843 кыргызские войска в погоне за бежавшими уйгурами совершили большой поход в Турфан и заняли города Бешбалык и Куча. В 847 г. кыргызское войско во главе с полководцем Або предприняло поход в долину реки Эдзин-гол к границам Китая, а затем в земли шивэй в Маньчжурии, где раз­громило остатки уйгуров. В конце IX в. кыргызские войска продолжили свой натиск на уйгуров, живших в Восточном Туркестане. Однако подчинить всех уйгуров кыргызы не смогли. Длительная война привела к убыли и рас­пылению кыргызского населения по всей Центральной Азии. В результате в X в. кыргызы уступили господство над Центральной Азией монголоязычным номадам — киданям.

Объяснение: