Как была организована деятельность школ в кокандском ханстве

Кокандское ханство (узб. Qo'qon xonligi; перс. خانات خوقند‎ Khānāt-i Khuqand) — узбекское[4] государство со столицей Коканд, существовавшее с 1709 по 1876 на территории современного Узбекистана, Таджикистана, Киргизии, южного Казахстана и Синьцзян-Уйгурского автономного района (Восточного Туркестана)[5][6]. В период наибольшего расцвета занимало около 820 тыс. км². Кокандское ханство наряду с Бухарским ханством (Бухарским эмиратом) и Хивинском ханством являлся одним из трёх узбекских ханств в Средней Азии[7].

Объяснение:

Основная статья: Предпосылки Гражданской войны в США

В первой половине XIX века в США аграрный рабовладельческий Юг и промышленный Север существовали как отдельные экономические регионы. Различия в экономике, социальной структуре, традициях и политических ценностях между Севером и Югом того периода известны как американский секционализм[6].

На Севере были сосредоточены предприятия машиностроения, металлообработки, лёгкой промышленности. Здесь основной рабочей силой были многочисленные иммигранты из различных стран, работавшие на фабриках, заводах и других предприятиях. Рабочих рук на Севере было достаточно, демографическая ситуация здесь была стабильной и уровень жизни относительно высокий. Другая ситуация сложилась на Юге. В результате Луизианской покупки 1803 года и американо-мексиканской войны 1846—1848 годов США получили огромные территории на западе, где было большое количество свободных земель и где ещё ранее было легализовано рабство. На этих землях обосновались фермеры и плантаторы, получившие огромные земельные наделы. Так как земля на юге США очень плодородна и климат благоприятен для земледелия, Юг стал аграрным регионом. Здесь выращивались такие культуры, как табак, сахарный тростник, хлопок и рис. Однако на Юге не хватало рабочих рук, поскольку в большинстве своём иммигранты ехали на Север. Поэтому для работы на плантациях, начиная ещё с начала XVII века, завозились темнокожие рабы из Африки. К началу сецессии четверть белого населения Юга владела рабами.

Алабама, 1841 r.

Север нуждался в сырье с Юга, особенно в хлопке, а Юг — в машинах Севера. Поэтому долгое время два разных экономических региона сосуществовали мирно. Однако постепенно между ними нарастали противоречия. Среди наиболее острых конфликтных вопросов можно выделить следующие:

Налоги на ввозимые товары (Север стремился сделать их как можно выше, чтобы защитить свою молодую промышленность, тогда как Юг хотел торговать со всем миром беспошлинно).

Различие в понимании дальнейшего развития страны. Как писал сторонник сецессии Роберт Ретт, штат — это единственное суверенное государство, которому обязаны хранить верность его граждане[7]. В понимании южан, свобода есть суверенитет каждого штата, со своим правительством и законами (штат, с англ. state — государство, держава), объединённых дружбой и общими идеалами. Центральное правительство на севере стремилось подчинить своей верховной власти законы и правительства штатов.

Вопрос о распространении рабства на новые штаты: США присоединяли новые территории, и возникали дискуссии относительно конституции каждого из будущих штатов, в первую очередь — будет новый штат свободным или рабовладельческим. Приход к власти Линкольна, объявившего, что впредь все новые штаты будут свободными от рабства, означал для южных штатов перспективу остаться в меньшинстве и в будущем проигрывать в Конгрессе по всем конфликтным вопросам Северу.

Несогласие Юга с политикой заселения незанятых земель на западе континента гражданами США. Рабовладельцы-южане стремились расширить свои владения за счёт земель на западе, но занятие их свободными гражданами препятствовало этим планам. Из-за этого сенаторы-южане неоднократно блокировали принятие «акта о гомстедах», который должен был обеспечить переселенцам с востока бесплатную передачу земельных участков в собственность.

Народження і юність Геракла. За давніми переказами, Геракл народився від Зевса і прекрасної Алкмени — дружини царя Амфітріона. Гера, дружина Зевса нена­виділа Алкмену, тому почала переслідувати Геракла, і його нещас­тя почалися з першого ж дня його народження.

Народився Геракл у Фівах. Зевс вирішив зробити його безсмерт­ним. Гера дала йому свої груди, і крапля її молока зробила його без­смертним. Але довідавшись, кого вона годує грудьми, Гера негайно відняла дитину від грудей, і бризнуло трохи її молока на небо. Там виникла світла смуга, яку люди назвали Чумацьким Шляхом. Роз­гнівана Гера наслала на Геракла дві великі отруйні змії; вони обви­лися навколо шиї дитини. Але Геракл підвів голову, схопив рука­ми обидві змії і задушив. Коли покликали віщуна, щоб довідатися про долю дитини, той оголосив, що Геракл здійснить великі подви­ги, знищить на землі і на морі багато чудовиськ і уб’є чимало злих і гордовитих людей, а всіх, хто буде стояти на його шляху, перемага­тиме. Наприкінці свого життя він насолодиться спокоєм, здобуде безсмертя і вічну юність, візьме собі за дружину квітучу Гебу, і ве­сілля святкуватимуть вони на Олімпі, у чертогах Зевса.

Гераклу дали виховання, гідне героя. Але одного разу Геракл убив учителя гри на лірі. Це було справедливо, — тому Геракла ви­правдали на суді. Але цар Амфітріон вигнав його з міста і відправив його пасти свої череди на гірських пасовищах Кіферона. Там Геракл виріс, загартувався і став красивим юнаком. Він перевершував усіх своїм величезним зростом і силою, і в ньому легко можна було впізнати Зевсового сина. Він був кращим стрільцем з лука, і ніхто не міг так спритно і влучно кидати списа, як він.

Коли Гераклу було вісімнадцять років він убив страшного кіфе- ронського лева, що не раз спускався в долину і пожирав биків його батька. Шкуру вбитого лева з того часу Геракл носив на спині, а ле­вова паща була йому шоломом.

Це був перший подвиг, здійснений Гераклом.

Авгієві стайні

Геракл повинен був за день почистити Авгієві стайні і скотарні. Авгій був сином осяйного Геліоса і царем Еліди, відомий значним багатством, отриманим у спадщину від батька. Незліченними, як хмари в небі, були його череди чудових биків і отари овець. У трьохсот биків шерсть на ногах була білою, як сніг, двісті були червони­ми, а дванадцять биків, присвячених Геліосу, були білі, неначе ле­беді, а один із них блищав, як зірка.

На величезній скотарні, де було три тисячі биків, за довгі роки зібралося стільки гною, що вважалося неможливим її очистити.

Геракл приступив до роботи і почав відводити убік річки Алфей і Пенею, потім він зруйнував у двох місцях стіни скотарні і провів через них канал. Вода завирувала бурхливим потоком і в один день винесла увесь гній на двір. Так Геракл виконав свою обіцянку. Про­те Авгій не погодився віддати за роботу обіцяну плату.

Тоді Геракл вирішив помститися Авгію. Зібравши велике військо, він вирушив з ним на Еліду; але племінники Авгія підсте­регли військо Геракла в засідці і розбили його. Сам Геракл у цей час хворів; після одужання він помстився своїм ворогам і завдав їм по­разки. Потім він знову повернувся в Еліду і, взявши місто, убив Авгія стрілою. Здобувши перемогу, він посадив на священному полі на честь Зевса маслинові дерева, приніс жертви дванадцятьом олім­пійським богам і богу річки Алфеєві та заснував Олімпійські ігри.

Потім він знищив царя Нелея, який допомагав Авгію; боровся проти Ареса й Гери; бив палицею по тризубцю Посейдона і с