Сравнительная таблица "германия и италия в 1815-1847 гг."

политиков и деятелей культуры рассчитыватьсяла, что после победы над наполеоном их народ наконецполучит  государственное единство и политическуюсвободу. но ни надежды не оправдались. создан по решению венскогоконгресса союз существовал только на бумаге,поскольку не имел единого  правительства,общего законодательства и вооруженных сил. союзный сейм,  который под председательством представителя австрийской империисборався во франкфурте-на-майне,реальной власти не имел. каждая из союза имела своего монарха, правительство, армию,  денежную систему и собственные таможенные тарифы. в государств существовали абсолютные монархии, при которых граждане не имели  никаких политических прав и свобод.

политическая раздробленность мешалатакже развитке страны. на тех землях,во время наполеоновских войн входили в состав империи, начался процессраскрепощение крестьян. однако теперь его было свернуто. это сдерживало развитиесельского хозяйства и формирования рынка свободной рабочей силы. развитиюпромышленности и становлению единого национальногорынка мешало существование таможенных границ между многочисленными государствами.промышленная революция началась  вгермании в 30-х  pp.  - позже, чем в и франции.самойших успехов промышленное производство достигло в трехрайонах:   рейнско-вестфальский, саксонии '. росту горной  промышленности способствовало использование машин и введешьния технических изобретений. в 1822 г. во всейгермании работало  только две паровыемашины, 1847 г. - более тысячи. в 1835 г. в стране  была построена перваяжелезную длиной всего 6 км.это было на десять лет позже, чем в , и на пять, чем во франции.

в 1834 г. 18 государствобъединились в таможенный союз, участники которого отменялась пошлина на товары, ввозимые.однако это не решало сложных проблем.

потребности развитиягермании требовали преодоления раздробленности страны.

4 (17) грудня 1917 року Рада народних комісарів Росії надіслала ультиматум Українській Центральній Раді за підписами Володимира Леніна і Лева Троцького. Більшовики вимагали легалізувати більшовицькі військові загони в Україні й припинити їх роззброєння. Зазначалося, що в разі невиконання вимог російський радянський уряд вважатиме Центральну Раду в стані відкритої війни проти нього. 5 (18) грудня 1917 року, не дочекавшись відповіді від українського уряду, Рада народних комісарів Росії постановила вважати Українську Центральну Раду своїм ворогом. Головнокомандувачем радянських військ проти України було призначено Володимира Овсієнка. З грудня того ж року біля північно-східних кордонів Української Народної Республіки стали концентруватися червоні війська[4].

Становище православної церкви. XVI ст. дослідники називають темною епохою в історії української православної церкви. У цей період церковне життя на теренах України розвивалося під іноземною й іновірною польсько-литовською владою. І хоча проголошувалося терпиме ставлення до православ’я, забезпечення прав і привілеїв православної церкви, існували істотні причини, які викликали глибоку кризу церковного життя, деморалізували й дезорганізували його. Водночас саме в цей період розвинулися такі характерні особливості українського православ’я, як активна участь у житті церкви світських осіб та зближення церковного життя, духовної освіти й школи, змушених протистояти наступу латинської культури, католицизму та реформаційним рухам.

Объяснение:

Негативно впливало на становище православної церкви існуюче в Польському королівстві й Великому князівстві Литовському право патронату або «право подавання». Відповідно до нього, питання призначення на митрополичу і єпископську кафедри залежало від великого князя литовського та польського короля. Після Люблінської унії ситуація погіршилася. Польські королі за правом патронату стали, «подаючи хліби духовні й роздаючи столиці духовні», призначати на посади єпископів і архімандритів (настоятелів монастирів) за гроші. Фактично посаду отримував той, хто більше за неї заплатив. Королі надавали посади в православній церкві світським особам (шляхті, військовим) за борги держави цим людям, різноманітні вислуги, на прохання наближених до королівського двору осіб