Вчом проивлялось якобинская диктатура

Диктатура якобинцев и террор 

В ночь на 2 июня 1793 года десятки тысяч вооружённых парижан и отряды национальной гвардии окружили Конвент. Жерла пушек были направлены в зал, где заседали депутаты. Под угрозой расстрела на месте, депутаты Конвента приняли решение об удалении из его состава жирондистов. Многие из них были позднее арестованы, часть — казнена. Власть перешла к якобинскому клубу и к его вождям — Робеспьеру, Марату, Дантону. С новой силой заработали чрезвычайные суды — революционные трибуналы. Летом 1793 года был убит Марат. 

Тем временем Конвент принял новую Конституцию, провозгласившую Францию республикой. Ситуация накалялась и по мере обострения положения в тылу и на фронтах, Конвент принимает Закон о подозрительных, который предписывал брать под арест всех «подозрительных» . Таковыми объявлялись «враги революции и республики, сочувствующие тирании» , кого подозревали комиссары Конвента, родственники эмигрантов. В этих условиях в число «подозрительных» мог попасть каждый. К этому моменту были арестованы последние жирондисты. Один из их вождей перед казнью произнёс знаменитые слова : «Революция … пожирает собственных детей» . 

Между тем террор нарастал. Тюрьмы заполнялись «подозрительными» . Громкие политические процессы следовали один за другим. В октябре 1793 года казнили бывшую королеву Франции Марию-Антуанетту. Казни стали массовым явлением. Комиссары Конвента «наводили порядок» в городах Франции и в армии. 

9 октября 1793 года был взят Лион. Конвент принял декрет, по которому Лион должен был быть разрушен. Почти всех оставшихся в городе людей вывезли из Лиона и расстреляли. 

Объяснение:

Результати та наслідки колективізації.

1) Знайдені кошти для індустріалізації.

2) Занепад почуття індивідуалізму, властивого українському селянинові.

3) Утвердження командної економіки на селі при повному підпорядкуванні колгоспів державної владі.

4) Знищення найбільш працездатних селянських господарств.

5) Дезорганізація аграрного сектору (індивідуальні селянські господарства руйнувалися, а колгоспи технічно й організаційно були ще слабкими).

6) Наростання кризових явищ у сільському господарстві у сільському господарстві (зниження продуктивності праці; падіння валових зборів зерна тощо).

Причини колективізації:

1) Налагодження каналу перекачування коштів на потреби індустріалізації із села до міста;

2) Забезпечення населення країни дешевими продуктами харчування й сировиною;

3) Перетворення неконтрольованих державою індивідуальних селянських господарств у велике виробництво, повністю підконтрольне партійно-державному керівництву;

4) Ліквідація дрібнотоварного селянського укладу, який, на думку більшовиків, був джерелом капіталізму на селі; ліквідація куркульства як класу.

Стрижнем тогочасної економіки було сільське господарство, тенденції розвитку якого накладали помітний відбиток на перебіг всіх суспільних процесів. У цей період земельна власність служить для правлячих верств економічною основою їхнього панування, виступає гарантом незалежності, умовою надання привілеїв. Тож не дивно, що, втрачаючи політичну автономію, лівобережна старшина та шляхта намагалися зберегти бодай економічну незалежність шляхом концетрації у своїх руках значних земельних володінь. Тогочасне старшинське володіння землею існувало у двох формах: приватно-спадковій та тимчасово-умовній. Характерною рисою спадкового («вічного», «спокійного») володіння була його незалежність від службового становища. Як правило, воно виникало в процесі купівлі-продажу, обміну, дарування, застави, при торгових операціях, що фіксувалися у відповідних юридичних документах.

+Іншою була природа та іб формування тимчасово-умовного («рангового») володіння. Землі видавалися за службу на певний строк або ж «до смерті». Формально рангові землі вважалися власністю Війська Запорозького і перебували у володінні Генеральної військової канцелярії. Розширення меж приватного старшинського землеволодіння здійснювалося різними : займанщина вільних земель; захоплення громадських земель та угідь; загарбання козацьких та селянських земель на основі боргового закабалення їхніх власників; гетьманські надання та царського уряду «за службу великому государю» з фонду вільних військових маєтностей; перетворення рангових земельних володінь на спадкові.