В1775 г. ввязывается в затяжную войну со своими восставшими североамериканскими колониями. франция вступила в войну на стороне сша. как поступила екатерина ii, убеждённая противница революции?

Россия не участвовала в войне за независимость США. Екатерина 2 осталась сторонним наблюдателем. Она тщательно следила за ходом войны и анализировала ситуацию. Состояла в переписке с английским королем Георгом 3. В Англии и Франции она видела вечных соперников за мировое господство. Поэтому не удивительно, что Франция выступила на стороне американцев против англичан. Испанию и Нидерланды она не сбрасывала со счетов, считала, что эти страны могли вмешаться в войну за независимость США. Действительно, эти ведущие державы были не прочь за счет поражения Англии изменить баланс сил в мире в свою пользу.

На загальносвітовий процес залучення жінок у політику вплинув феміністський рух «який ставив завдання домогтися надання жінкам виборчих прав». У результаті основним мотивом жіночого лідерства виявляється прагнення пробитися до політики. Це не дивно, оскільки політика тривалий час залишалася долею чоловіків. Адже у чоловічому світі основною цінністю була влада, тому прагнення пробитися до неї було одним з основних у русі за рівноправність чоловіків і жінок. Прорив жінок у політику був наслідком не тільки руху за рівноправність, але він обумовлений і «глибинними структурними змінами у соціумі та, насамперед, — значним збільшенням частки жіночої праці у суспільному виробництві». У трудову діяльність жінки втягнені були вдало, але це потягнуло за собою появу нових проблем: неоднакова з чоловіками оплата за рівноцінну працю, проблема «подвійної зайнятості», а отже, спроб вивільнитися з однієї зі сфер задіяності жінки (або родина, або кар'єра). У галузі політики це виявилося у більшій активності жінок у низових партійних організаціях.

Особливість місії проявилася в тому, що Тетчер змогла відчути необхідність зміни моделі попереднього розвитку Великої Британії. У поєднанні з її інтуїцією, вмінням орієнтуватися в ситуації — ці практичні навички дали світові феномен тетчеризму.

Загальновідома важливість психологічного фактора у формуванні стилю політичного лідерства, вплив якого взагалі багато в чому базується саме на цьому аспекті. Якщо говорити про особистісні характеристики Тетчер, то, як відомо, за нею закріпився титул «залізної леді».

Самій їй більше подобалося називати себе «політиком переконання», що ґрунтувалося на тому, що у своїй політиці вона, зазвичай, керувалася обставинами, але при цьому послідовно дотримувалась «генерального» неоліберального підходу. Взагалі їй притаманна цілеспрямованість, твердість. Опитування суспільної думки показували, що її поважали як політика, але не любили; британців дратували деякі її вчинки тільки через те, що вона була жінкою, чоловіку вони легше б пробачили це. Як приклад можна навести вирішення силовими методами Фолклендської кризи, чи її стиль ведення засідань кабінету міністрів, де вона звичайно брала ініціативу на себе. Якщо їй треба було домогтися проведення якого-небудь рішення без особливих ускладнень, вона викладала на самому початку свої позиції, чим забезпечувала потрібний результат. Багато говорили про авторитарний стиль її керування партією (хоча і до того прем'єр у консерваторів відігравав авторитарну роль) і країною. Це може підтвердити приклад її відносин із кабінетом міністрів, де вона тримала тільки тих, хто був їй потрібний у даний момент і часто усувала міністрів навіть без пояснення причин, результатом чого з'явилася найбільша кількість перестановок у кабінеті, який вона очолювала. У своїх промовах та інтерв'ю вона знову ж займала наступальну позицію. При цьому їй не можна відмовити у таких притаманних жінкам характеристиках, як гнучкість, інтуїція; часто кажуть, вона інстинктивно відчувала розвиток ситуації. Те, що вона жінка, автоматично працювало на неї, чим вона вміла користуватись. Попри те, що Тетчер віддавала перевагу, щоб у ній бачили не жінку, а політика, вигідною була хоча б та обставина, що міністри — чоловіки, а прем'єр — жінка. Кожен британець вважається джентльменом, якому складно сперечатися із жінкою, тим більше привселюдно.

Маргарет Тетчер як політичного лідера наділяють характеристиками мужності, твердості, цілеспрямованості тощо. У той час, як для жіночого стилю загалом властиві м'якість, поступливість, уміння йти на компроміси, пошук найбільш прийнятної для всіх лінії поводження у політиці. Причиною даного протиріччя є, очевидно те, що Тетчер часто доводилось бути першою: перша жінка — голова консервативної асоціації студентів в Оксфорді, перша жінка — міністр тіньового кабінету консервативної партії, лідер опозиції, прем'єр-міністр. І хоча зараз жінка в політиці вже не рідкість, як і жінка — лідер, прем'єр-міністр, усе-таки це ще не повсякденне явище. Жінки своєю більшістю значно активніші у низових партійних організаціях; якщо ж жінка пробивається до вершин політики, зазвичай вона змушена виявляти удвічі більшу активність, рішучість і цілеспрямованість, ніж чоловік, щоб довести свою компетенцію у цій сфері. Виявившись на такому рівні влади, вона не тільки починає діяти відповідно до чоловічого стандарту поводження, а характеристики твердості, десь навіть жорстокості стають для неї більш прийнятними, їй властивими. Хоча останнім часом гається визначена тенденція до пом'якшення жіночого стилю політичного лідерства у зв'язку з тим, що жінці стало легше стати до політики.

Подробнее - на -

Объяснение:

1) Коммуни́зм (от лат. commūnis «общий») — теоретический общественный и экономический строй, основанный на общественной собственности на средства производства, чем обеспечивается социальное равенство.

Социали́зм (от лат. socialis «общественный») — ряд экономических и социальных систем, характеризующихся государственным и общественным контролем над экономикой, средствами производства и распределением ресурсов, а также политические теории и движения, связанные с ними. Существует много разновидностей социализма, и не существует единого определения, включающего все из них.

2) Новые левые — направление в политике, отождествляющее себя с левой идеей, но противопоставляющее себя традиционным компартиям и социал-демократам («старым левым»).

Термин «новые левые» использовался в названии британского журнала «New Left Review» («Новое левое обозрение»), издававшегося критическими марксистами Перри Андерсоном, Стюартом Холлом, Э. П. Томпсоном, и был популяризован в «Письме новым левым» американского социолога Чарльза Райта Миллса.

3) С возвратом к мирной жизни в послевоенной Европе требовалось в первую очередь восстановить экономику. За относительно короткий срок к концу 1940-х годов большинство европейских стран достигли довоенного уровня промышленного производства. Быстрый рост производства привёл к сокращению безработицы, улучшению социальной обстановки. В возрождении экономики были заинтересованы все слои общества. Некоторые политики и публицисты, пользуясь этим, выдвинули лозунги общественного единения, примирения предпринимателей и рабочих.

Особым периодом в истории западноевропейских стран стали 1950-е годы. Это было время быстрого экономического развития, когда прирост продукции промышленного производства составлял в среднем 5—6 % в год. Послевоенная промышленность восстанавливалась с применением новых машин и технологий. В 1950-е годы началась научно-техническая революция, одним из основных направлений которой являлась автоматизация производства. Тяжёлый ручной труд, работа человека за станком всё больше заменялись автоматикой. Повышалась квалификация рабочих, управлявших автоматическими линиями и системами, росла их зарплата. Они пополняли ряды «белых воротничков» — работников с высокой профессионально-технической подготовкой.

В Англии уровень заработной платы в 1950-е годы повышался в среднем на 5 % в год при росте цен на 3 % в год. В ФРГ за этот же период реальная заработная плата выросла в 2 раза. В некоторых странах, например в Австрии, показатели были не столь значительными. К тому же власти периодически «замораживали» зарплату (запрещали её повышение), что вызывало протесты и забастовки рабочих.

Наиболее ощутимым оказался экономический подъём в ФРГ и Италии. В первые послевоенные годы хозяйство здесь налаживалось труднее и медленнее, чем в других странах. На этом фоне ситуация 1950-х годов расценивалась как «экономическое чудо». Это не только количественный, но и качественный скачок. В Италии среднегодовой прирост объёма промышленной продукции составлял 10 % в год. Из аграрно-индустриальной страны она превратилась в индустриальную. Особенно быстро развивались машиностроение, автомобилестроительная и химическая отрасли. Итальянская промышленная продукция стала продаваться во многие страны.

«Экономическое чудо» в ФРГ и Италии произошло благодаря целому ряду процессов: перестройке промышленности на новой технологической основе, созданию новых отраслей (нефтехимической, электронной, производства синтетических волокон и др.), индустриализации аграрных районов. Существенным финансовым подспорьем явилась американская по плану Маршалла. Благоприятное условие для подъёма производства заключалось и в том, что в послевоенные годы возник большой спрос на различные промышленные товары. К тому же существовал значительный резерв дешёвой рабочей силы за счёт переселенцев, выходцев из села. Немаловажное значение имело отсутствие в бюджете этих стран в первые послевоенные годы расходов на армию и вооружения.

Экономический подъём обеспечил социальную стабильность. В условиях сокращения безработицы, относительной устойчивости цен и повышения заработной платы выступления трудящихся свелись к минимуму. Их рост начался с конца 1950-х годов, когда проявились некоторые отрицательные последствия автоматизации, в частности сокращение рабочих мест.

Определяющей чертой политического развития стран Западной Европы в 1950-е годы стал приход к власти консервативных партий. Они создавались после войны на базе распавшихся довоенных партий, а иногда — заново.