Історичний портрет данила галицького

Данило I Романович (1201—1264) — князь Галицько-Волинський і Великий князь Київський (1240), король Русі (1253). Син князя Романа II Мстиславича з династії Рюриковичів. Після тривалої та напруженої боротьби відновив і розбудував Галицько-Волинську державу, створену його батьком. З перемінним успіхом чинив впертий опір монгольскій експансії, одночасно нейтралізуючи мілітарні спроби західних сусідів втручатися у внутрішні справи його держави.

Сприяв розвитку міст, залучаючи туди ремісників і купців. За його правління були побудовані Холм, Львів, Кременець, Данилів, Стіжок, відновлений Дорогочин. Переніс столицю Галицько-Волинського князівства з Галича до Холму.

Час його князювання був добою найбільшого економічно-культурного піднесення та політичного посилення Галицько-Волинської держави. Маючи кордони по Карпатах, Дніпру та Дунаю, за його правління вона зробилася найбільшою державою в Європі, стала праобразом першої української національної держави.

1223 — разом з іншими руськими князями брав участь у битві на р. Калка проти монголів. Був поранений у груди й відступив з поля битви.

Вів боротьбу з феодальними уособицями, викликаними прагненнями галицької боярської верхівки та чернігово-сіверського і київського князів не допустити зміцнення влади Данила і його брата Василька в Галицько-Волинському князівстві. Опирався на підтримку дрібних і середніх служивих феодалів та міщан, зацікавлених у зміцненні княжої влади.

Проводив активну прозахідну політику. Під його владою поширювалися західноєвропейські культурні впливи, прищеплювалися відповідні державні адміністративні форми, зокрема в житті міст. Побудував ряд нових міст (Холм, Львів тощо), переніс столицю з Галича — міста боярських заколотів — до Холму.

ответ:Рубіж XIX і XX ст. характеризується в Україні завершенням промислового перевороту і переходом до індустріалізації, суть якої полягала в розбудові великої машинної індустрії, якісній зміні структури господарства (промисловість мала переважати над сільським господарством, а важка промисловість над легкою). Ці широкомасштабні суттєві зміни відбувалися в надзвичайно складних умовах, адже Російська імперія, як і більшість країн світу, у 1900-1903 pp. пережила економічну кризу. 1904-1908 pp. позначені депресією, і лише в 1909-1913 pp. почалося промислове піднесення. Українська промисловість формувалася як частина загальноімперського економічного комплексу. Проте через певні обставини (вигідне географічне розташування, природні багатства, дешева, але кваліфікована робоча сила то-що) вона мала свої особливості, які суттєво вплинули на структуру та розвиток промислового потенціалу краю. Своєрідним каталізатором реалізації потенційних можливостей регіону стала економічна криза, яка, загостривши конкуренцію та посиливши поляризацію підприємств, змусила буржуазію максимально сконцентрувати і об´єднати сили. Україна за рівнем Концентрації промислового виробництва в основних галузях не тільки домінувала в Російській імперії, а й посідала одне з перших місць у світі

Економічний розвиток України на початку ХХ ст. мав ряд особливостей.

По-перше, у цей період особливо інтенсивно відбувалася концентрація

капіталу і виробництва. Ще наприкінці ХІХ ст. за ступенем концентрації

промислового виробництва Україна вийшла на перше місце в імперії. В

Україні формувалися численні, переважно великі акціонерні товариства,

яким на початку ХХ ст. належала вся металургійна і гірничо-хімічна

промисловість. Вони розпоряджалися і більшою частиною всіх капіталів.

На початку ХХ ст. в Україні вже не залишилося жодного металургійного

заводу, який би не виробляв менше ніж 1 млн. пудів чавуну. А продукція

тільки п'яти найбільших заводів-гигантів півдня України складала понад

25% виробництва чавуну всієї імперії. Значну частину вуглевидобутку

Донбасу також забезпечували великі шахти, на кожній з яких видобувалося

не менше 10 млн. пудів вугілля щорічно.

По-друге, в промисловості України розпочалося формування монополістичних

об'єднань. Найпоширенішою формою монополій у початковий період їх

існування стали синдикати (угоди самостійних виробників – власників

підприємств про спільний продаж продукції через утворюваний ними

об'єднаний орган по збуту). У 1902 р. було створено металургійний

синдикат, котрий дістав скорочену назву «Продамет» (товариство для

продажу виробів російських металургійних заводів). Основою синдикату

були заводи України. Підприємства, що входили до «Продамету», являли

собою великі комбінати, які об'єднували металургійні заводи з повним

циклом виробництва, кам'яновугільні і залізорудні шахти. На їхню частку

припадало більше половини усього виробництва різних видів чорних металів

в країні.

Объяснение:

ответ:Рубіж XIX і XX ст. характеризується в Україні завершенням промислового перевороту і переходом до індустріалізації, суть якої полягала в розбудові великої машинної індустрії, якісній зміні структури господарства (промисловість мала переважати над сільським господарством, а важка промисловість над легкою). Ці широкомасштабні суттєві зміни відбувалися в надзвичайно складних умовах, адже Російська імперія, як і більшість країн світу, у 1900-1903 pp. пережила економічну кризу. 1904-1908 pp. позначені депресією, і лише в 1909-1913 pp. почалося промислове піднесення. Українська промисловість формувалася як частина загальноімперського економічного комплексу. Проте через певні обставини (вигідне географічне розташування, природні багатства, дешева, але кваліфікована робоча сила то-що) вона мала свої особливості, які суттєво вплинули на структуру та розвиток промислового потенціалу краю. Своєрідним каталізатором реалізації потенційних можливостей регіону стала економічна криза, яка, загостривши конкуренцію та посиливши поляризацію підприємств, змусила буржуазію максимально сконцентрувати і об´єднати сили. Україна за рівнем Концентрації промислового виробництва в основних галузях не тільки домінувала в Російській імперії, а й посідала одне з перших місць у світі

Економічний розвиток України на початку ХХ ст. мав ряд особливостей.

По-перше, у цей період особливо інтенсивно відбувалася концентрація

капіталу і виробництва. Ще наприкінці ХІХ ст. за ступенем концентрації

промислового виробництва Україна вийшла на перше місце в імперії. В

Україні формувалися численні, переважно великі акціонерні товариства,

яким на початку ХХ ст. належала вся металургійна і гірничо-хімічна

промисловість. Вони розпоряджалися і більшою частиною всіх капіталів.

На початку ХХ ст. в Україні вже не залишилося жодного металургійного

заводу, який би не виробляв менше ніж 1 млн. пудів чавуну. А продукція

тільки п'яти найбільших заводів-гигантів півдня України складала понад

25% виробництва чавуну всієї імперії. Значну частину вуглевидобутку

Донбасу також забезпечували великі шахти, на кожній з яких видобувалося

не менше 10 млн. пудів вугілля щорічно.

По-друге, в промисловості України розпочалося формування монополістичних

об'єднань. Найпоширенішою формою монополій у початковий період їх

існування стали синдикати (угоди самостійних виробників – власників

підприємств про спільний продаж продукції через утворюваний ними

об'єднаний орган по збуту). У 1902 р. було створено металургійний

синдикат, котрий дістав скорочену назву «Продамет» (товариство для

продажу виробів російських металургійних заводів). Основою синдикату

були заводи України. Підприємства, що входили до «Продамету», являли

собою великі комбінати, які об'єднували металургійні заводи з повним

циклом виробництва, кам'яновугільні і залізорудні шахти. На їхню частку

припадало більше половини усього виробництва різних видів чорних металів

в країні.

Объяснение: