Яку подию называють украинською революцэю

Это статья об исторической концепции. О событиях исторического периода 1917— 1921 гг. см. статью Революция и Гражданская война на Украине. Украинская революция ...

Римляне любили изображать своих противников жестокими дикарями, и карфагеняне не стали исключением.Им приписывали изуверские обычаи, их обвиняли втом, что они приносили в жертву своим богам первенцев самых знатных семей, а уж рабов на алтарях резали без счета.Между тем, единственное не подлежащее сомнению свидетельство жестокости - принесение военнопленных в жертву богам, было совершено финикийцами на стенах Тира, а вовсе не Карфагена, когда в IV веке до н. э. город был осажден греко-македонскими войсками.Истории о бросаемых в пасть медной статуи Молоха, или Ваала, младенцах - либо явная клевета, либо плод буйной фантазии врагов Карфагена.Вероятно, если бы побежденным в этой войне оказался Рим, именно о его гражданах карфагеняне, а вслед за ними и мы рассказывали бы небылицы, от которых кровь стынет в жилах. Последние археологические изыскания навели ученых на мысль, что на территории Карфагена, как и других образованных финикийцами городов, существовали детские кладбища, где хоронили умерших младенцев знатных семейств - детская смертность в. древнем мире была весьма высока.Возможно, они-то и породили чудовищные истории, которыми до сих пор любят потчевать прихожан христианские священники, живописуя жуткие нравы язычников.

Объяснение:Араби творчо засвоїли культуру стародавнього світу — греко-еллінську, римську, єгипетську, арамейську, іранську, індійську і китайську, перейнявши її від завойованих або сусідніх народів з участю підлеглих їм народів — сирійців, персів, хорезмців (нині — узбеки і туркмени), таджиків, азербайджанців, берберів, іспанців (андалусців) та інших. Араби зробили дальший важливий крок у розвитку загальнолюдської цивілізації.

Колискою арабської культури була Західна, Центральна і Північна Аравія. Арабській культурі передувала культура населення Південної Аравії, яке розмовляло сабейською мовою і мало свою писемність. Арабська культура зазнала як впливу цієї культури, так і культури областей Передньої Азії та Єгипту, де частина арабів оселилася ще в стародавні часи, а також культури арамейського населення районів нинішніх Сирії, Лівану, Палестини та Іраку. Десь у 4 столітті араби вже створили своє літерне письмо, що являло собою один із різновидів арамейського скоропису. В 7 столітті в Аравії утворилась арабська теократична держава, яка шляхом завоювань до середини 8 століття виросла у велику феодальну імперію — арабський халіфат, що до його складу, крім країн Арабського Сходу, входили Іран, Афганістан, частина Середньої Азії, Закавказзя та Північний-Захід Індії, країни Північної Африки і значна частина Піренейського півострова (Андалусія). Арабські феодали насаджували в завойованих країнах іслам і арабську мову. Частина завойованих ними країн була арабізована, інші зберегли свою культурну і мовну самостійність, проте арабська мова в цих країнах застосовувалась в науці, як латина в середньовічній Європі. Центрами арабської культури в різні часи були Дамаск, Багдад, Кордова , Каїр та інші міста. В 9—10 століттях, що характеризуються вченими як «епоха мусульманського Відродження», провідними центрами культури були Бухара і Хорезм.