Вплив західноєвропейської культури на повсякденне життя і мистецтво в галицько волинської держави. 7 класс 30 !

Я думаю , що це тобі може підійти.

Галицько-Волинське князівство в силу свого географічного положення та історичної долі знаходилося під постійним впливом різних культур — європейського католицизму і православ'я та азійського китаєцентризму та ісламу. Це спричинило постання нової галицько-волинської культури, яка успадкувала традиції Київської Русі й увібрала у себе багато новацій сусідніх держав. На сьогодні більшість відомостей про цю культуру маємо з писемних і археологічних джерел.

Головними культурними центрами князівства були великі міста і православні монастирі, які водночас відігравали роль основних освітніх центрів держави. Провідну роль у культурному житті країни займала Волинь, а саме місто Володимир, давнішня цитадель Романовичів. Місто прославилося завдяки діяльності князя Василька, якого літописець згадував як «книжника великого і філософа, якого не було у всій землі і після нього не буде». Цей князь розбудував Берестя і Кам'янець, створив власну бібліотеку, спорудив чимало церков по всій Волині, яким дарував ікони і книги. Другим за значенням культурним центром був Галич, відомий своїм митрополичим собором, церквою св. Пантелеймона, а також пам'ятками письменства — Галицько-Волинським літописом та Галицьким євангелієм. До найбільших і найвідоміших монастирів князівства входили Полонинський, Богородичний та монастирі.

Про архітектуру князівства відомо небагато. Писемні джерела описують переважно церкви, не торкаючись світських будівель князів чи бояр. Даних археологічних розкопок також не вистачає для точної реконструкції тогочасних споруд. Залишки храмів Галицько-Волинського князівства в поєднанні з записами літопису дають змогу стверджувати, що на західноруських землях залишалися міцними традиції руської архітектури Київської доби, але відчувалися нові віяння західноєвропейських архітектурних стилів.

Образотворче мистецтво князівства знаходилось під сильним впливом візантійського. Галицько-Волинські ікони особливо цінувалися у Західній Європі. Чимало з них потрапило до польських храмів після завоювання князівства. Мистецтво іконопису галицько-волинських земель мало спільні риси з московською іконописною школою 14 — 15 століть. Хоча православні традиції не заохочували розвиток скульптури через її зв'язок з ідолопоклонством, на сторінках Галицько-Волинського літопису згадуються скульптурні шедеври у Галичі, Перемишлі та інших містах, що ймовірно свідчить про католицькі впливи на майстрів західноруських земель. Моду у декоративному мистецтві, особливо у обробці зброї і військових знарядь, диктували азійські країни.

Починаючи з 13 століття на території князівства поширилася нова для Русі культура західноєвропейського лицарства. Відомо, що галицько-волинські князі і бояри неодноразово проводили лицарські турніри, які називалися «іграми». Разом з різними запозиченнями у військовій справі, розвитком міждержавної торгівлі та проведенням активної зовнішньої політики, на руських землях поширились латина, універсальна мова західноєвропейського цивілізаційного простору.

Розвиток культури в Галицько-Волинському князівстві сприяв закріпленню історичних традицій Київської Русі. Протягом багатьох сторіч ці традиції зберігались в архітектурі, образотворчому мистецтві, літературі, у літописах та історичних творах. Проте водночас західно-руські землі потрапили під культурний вплив Західної Європи, де галицько-волинські князі і знать шукали протидію агресії зі Сходу.

-більшість мешканців міст були ремісниками різних спеціальностей, які об'єднувались у корпорації на зразок західноєвропейських цехів.
- вікна у храмах робилися на західноєвропейський зразок, прикрашалися вітражами.
-на західноєвропейський зразок будують замки - на високій горі, з кам'яними мурами, ровом, зі сторожовою вежею донжоном.
-серед феодальної верхівки було поширеним виховання дітей близько до традицій західноєвропейського лицарства, що пояснюється тісними зв’язками Галицько-Волинської Русі з західними державами.

 Бутурлин Александр Борисович -граф, русский военачальник, генерал-фельдмаршал и московский градоначальник, служивший при российских императорах в 18 веке. Бывают люди-кометы, они внезапно и ярко появляются на небосводе, заявляя о себе, и также быстро сгорают. Но бывают те, кто не фонтанирует идеями и не идет в лобовую атаку, а медленно, педантично и надежно выполняет данное ему поручение и, оттого заслуга его гораздо ценнее.

Именно ко второй категории можно смело отнести всю деятельность Александра Борисовича Бутурлина. Его отец, гвардейский капитан, участвовал в Северной войне и умер от ран, полученных в знаменитомсражении при Лесной.

По достижению двадцати лет, в 1714 году Александр записан рядовым в гвардейский полк. В 1716 году он поступает в открывшуюся морскую академию, где изучает множество наук, в том числе несколько иностранных языков. По окончании академии в 1720 году становится денщиком Петра I, сопровождает его в походах, принимает участие в сражениях и выполняет поручения, требующие секретности.

Достоинства Бутурлина позволяют ему стать приближенным Екатерины I, получить звание камергера и стать кавалером ордена св. Александра Невского. Результатом дворцовых интриг при восшествии на престол Анны Иоанновны, становится удаление Бутурлина от двора. Его отправляют в Украинскую армию воевать с крымскими татарами. 

В 1741 году приведенная на престол гвардейским переворотом Елизавета Петровна, назначает Бутурлина главнокомандующим в Малороссии, и он приводит к присяге Всероссийской императрице военных, чиновников, казаков и духовенство. Новая императрица производит Бутурлина в генерал-аншефы, делает московским губернатором, всячески осыпает милостями, постоянно повышая в воинских чинах.

Справедливости ради надо отметить, что Бутурлин, будучи хорошо образованным человеком, отличным интендантом, исполнительным и честным администратором, никогда не командовал крупными войсковыми соединениями во время военных компаний. Не смотря на это, императрица награждает его орденом св. Андрея Первозванного, а в 1756 году Александр Борисович получает чин генерала-фельдмаршала.

Семилетняя война, в которой неудачно принимает участие Россия, в самом разгаре. Происходит череда смен главнокомандующих и в сентябре 1760 года императрица Елизавета Петровна назначает фельдмаршала Бутурлина главнокомандующим русской армии, которая осуществляла боевые действия против Пруссии. Бутурлин начал свои действия в должности главнокомандующего армии с того, что у него всегда получалось хорошо – с наведения порядка в войсках и очень в этом преуспел.

Армии предстояло зимовать в разоренной войной стране. Поэтому надо было позаботиться о провианте и здоровье личного состава. Оставив в Померании один корпус, основные войска Бутурлин переводит в более удобный для зимовки район. Главнокомандующий усиливает дисциплину офицеров и генералов, отменив отпуска на время военных действий, так как отсутствие постоянного командного состава отрицательно сказывалось на личном составе.

Фельдмаршал заботился о здоровье солдат, требуя, чтобы их размещали в подходящих для нормального проживания условиях и обеспечивали положенным провиантом. По приказанию главнокомандующего был произведен ремонт и реорганизация конного состава и обоза. Во время зимовки армии Бутурлин показал себя как опытный и толковый администратор.

В начале мая 1761 года Бутурлин получил приказ нанести совместно с австрийской армией окончательный удар по армии короля Фридриха, чтобы закончить войну, которая стала для России изнурительной. Личная неприязнь ли, нежелание подчиняться амбициозному и нетерпеливому австрийскому полководцу барону Лаудону или природная осмотрительность, основательность и неторопливость фельдмаршала Бутурлина, надолго задержала русские войска на зимних квартирах.

Кроме того, он не захотел по плану австрийцев нанести прусской армии лобовой удар, а предпочел тактику изматывания противника, нанося удары по его тылам. Это позволило некоторым обвинить Бутурлина в трусости и донести на него тяжело больной Елизавете.Фельдмаршал был отозван из армии, но в Петербурге к его приезду уже был новый император, который заключил мир с Фридрихом и все потери России оказались, практически, напрасными. Вступившая на престол Екатерина II относилась к Бутурлину с уважением и наградила за верную службу грамотой и шпагой, осыпанной бриллиантами.

Консул — высший магистрат в Древнем Риме

.
Ко́нсул — должностное лицо, которому поручено представляемым государством выполнение консульских функций в пределах соответствующего консульского округа на территории государства пребывания. Фактически консульские функции от имени представляемого государства осуществляются специально открываемыми с согласия государства пребывания консульскими учреждениями. Главы консульских учреждений делятся на 4 класса: генеральных консулов, консулов, вице-консулов и консульских агентов. Соответственно этому консульское учреждение может являться генеральным консульством, консульством, вице-консульством (редко) или консульским агентством (еще реже) . В штате консульского учреждения помимо главы обычно состоят консульские должностные лица, которые могут именоваться консулами-советниками, консулами, вице-консулами, атташе. Существуют две категории консульских должностных лиц, а именно штатные консульские должностные лица и почетные консульские должностные лица.