1)чем вы можете объяснить то обстоятельство, что падение коммунистических режимов произошло практически одновременно? 2) как вы полагаете, почему в румынии события носили взрывной характер?

Шокан Уалиханов - казахский ученый, историк, этнограф, фольклорист, путешественник и просветитель. Родился в 1835 году. Уже в 12 лет маленького Шокана отправляют на учёбу в Омский кадетский корпус. Там у мальчика появляется страсть к путешествиям и мечта открыть миру неизведанную Азию. В 21 год его избирают в действительные члены Императорского русского географического общества. А в 22 он отправляется в свое главное путешествие, в Кашгарию. Под видом купца, переодетый в восточную одежду вместе с караваном семипалатинского купца Мусабая, он отправляется в путь. За полтора месяца путешественники добрались до верховий реки Или и провели там целый месяц, торгуя с местными киргизами. После двинулись к китайской границе. Во время полугодового пребывания в Кашгарии исследователь познакомился с местной знатью и простыми жителями. А также собрал данные о населении, кишлаках, дорогах, климате, природе и экономике. По итогам экспедиции Уалиханов написал отчет "О состоянии Алтышара, или шести восточных городов Китайской провинции Нан Лу (Малой Бухарии) (1858-1859)". Этот труд высоко оценили не только востоковеды в России, но и за её пределами, и вскоре перевели на английский язык.

Напомним, подходит к концу экспедиция Казахстанского национального географического общества "По караванному пути Шокана Уалиханова", посвященная 180-летию великого казахского ученого. Маршрут группы географов, биологов,языковедов и журналистов проходил через города Великого Шелкового пути, по которому 155 лет назад Шокан Уалиханов совершил путешествие в Кашгарию. За 12 дней участники экспедиции преодолели шесть тысяч километров по территории КНР и Кыргызстана.

На Лівобережжі велику групу населення складали козаки. Козацтво було звільнене від багатьох податків, мало право власності на землю, користувалося пільгами у торгівлі та заняттях промислами.

За переписом 1666 р. на Лівобережжі нараховувалося близько 90 міст і містечок. У багатьох з них існували магістрати, які керували їх внутрішнім життям. Великі міста (Київ, Полтава, Чернігів, Ніжин) були важливими центрами ремесла і торгівлі. У другій половині XVII ст. на Лівобережжі працювали ремісники близько 300 спеціальностей.

Уся територія Гетьманщини поділялася на полки та сотні. Усі поточні справи на території полку чи сотні вирішували полкові та сотенні канцелярії.

У другій половині XVII ст. важливу роль у регулюванні суспільних відносин в Україні, і насамперед у Гетьманщині, стали відігравати договірні статті, підписані гетьманами України і козацькою старшиною, з одного боку, і московськими царями та їхніми представниками — з іншого, що стали начебто зразком основного закону України.

Провідне місце в системі українського законодавства посідали акти гетьманської і місцевої воєнно-адміністративної влади. Акти гетьмана видавалися у формі універсалів, ордерів, листів, декретів, грамот. Крім загальнообов'язкових універсалів, що стосувалися всього населення, органів влади й управління на всіх підвладних гетьману територіях, були й спеціальні, що стосувалися окремих категорій населення або окремих людей, окремих воєнно-адміністративних органів, конкретних посадових осіб.Поступово роль виборних органів занепадає. Гетьмани все рідше скликали загальні військові ради, обмежуючись обговоренням питань внутрішньої політики у вузьких радах, на яких була присутня тільки козацька старшина; полковники і сотник у кінці XVII ст. уже не обираються, а призначаються гетьманом і царським урядом.

Царський уряд відразу ж після Переяславської ради став на шлях послідовного обмеження прав гетьманської адміністрації. У1669 р. у Глухівських статтях було скасовано права Гетьманщини на самостійну зовнішню політику. Коломацькі статті 1687 р. ще більше обмежили економічну самостійність, соціальну та зовнішню політику Гетьманщини (заборонялося вести торгівлю з Кримом, рекомендувалося сприяти російсько-українським шлюбам, вимагалося під страхом смерті приймати неповноцінні монети, які спеціально карбувалися для московського війська). Усі справи, пов'язані з Україною, царизм вирішував через Малоросійський приказ, що прагнув поставити під контроль діяльність органів управління Гетьманщини.