7. напишите особенности внешней политики правителей казахского ханства. 1 касым хан 1. 2. 2 хакназар хан 1. 2. 3 тауекель хан 1. 2. 4 есим хан 1. 2.

Основное направление внешней политики Хана Касыма было сосредоточено на присоединении присырдарьинских городов к казахскому ханству. Это происходило в 16ом веке. Также Хан Касым вёл беспрерывную борьбу с ханом Шайбани. Шайбани был правителем Бухары. Предметом войны были города, принадлежащие Бухаре. Касым стремился завоевать их. За время правления Хана Касыма ханству удалось наладить тесные взаимоотношения с среднеазиатскими ханствами, с поволжскими народами, с Россией и сибирским  ханством. Это позволило казахскому ханству укрепить свое международное значение и авторитет государства.  

Хакназару удалось присоединить к казахскому ханству большую часть кочевых племён Ногайской орды. При хане Хакназаре были налажены хорошие связи в плане торговли и политики с Москвой. Большой заслугой Хакназара являлась нормализация отношений с продолжателями рода Шайбани, которые на протяжении долгих времен были яростными врагами казахского ханства. Это стало весомым вкладом в успешную деятельность внешней политики.  

Тауекель внёс раздор в существовавшие прежде добрые отношения с узбекским ханом. Долгое время Казахское и Узбекское ханства были союзниками. Казахский хан с огромным войском атаковал ханство, во главе которого был Абдаллах. Тауекель захватил города Сауран, Отрар, сайрам и Туркестан. В его намерения входил и захват Ташкента, но здесь он потерпел неудачу и его войско было поражено.  

Хан Есим заключил мир с ханством Бухары. В числе его внешне политических стремлений было установление хороших экономических отношений с среднеазиатскими городами. Столицу казахского ханства Есим перенёс в Туркестан. Также он пытался снова получить город Ташкент.  

Объяснение:

Во́лзька Болга́рія[1], Во́лзька Булга́рія або Во́лзько-Ка́мська Булга́рія — держава, яка існувала у VII–XIII сторіччі навколо злиття Волги і Ками. Сьогодні, республіки Татарстан, і Чувашія, а також деякі інші області Російської Федерації розташовуються на землях колишньої Волзької Булгарії.

Витоки

Оскільки булгарські письмові джерела до сьогодення не дійшли, більшість інформації йде від їх сучасників: арабських, перських, індійських, монгольських, татарських або руських джерел. Частину інформації підтверджено розкопками.

Первісно стародавнє державне утворення, відоме під назвою Булгарія (Велика Булгарія), виникло у вигляді союзу кочових племен різного походження (прототюрків, протоугро-фінів, протослов'ян). Питання про племена, які були панівними у цьому союзі, остаточно залишається невирішеним. Можливо, у різні періоди влада перебувала у представників різних племен.

Враховуючи те, що стародавня Булгарія була союзом різних племен, отримує своє пояснення той факт, що в джерелах тих часів поряд з назвою булгари вживається назва гуни, що може означати, що так звана Гунська держава і Велика Булгарія — насправді одне й те ж утворення в різні періоди свого існування.

Вважається, що землі Волзької Булгарії були спочатку заселені угро-фінськими народами. Тюркомовні[2][3] булгари перекочували з Приазов'я у 660 році від Р. Х., під головуванням Котрага, сина Кубрата. Вони досягли Ідель-Уралу у 8-му сторіччі. Наприкінці 9-го сторіччя вони об'єднали навколо себе інші племена різного походження, які жили в цій області[4]. Пізніше, єдина Булгарія розпалася на тюркську і слов'янську частини — так звані Волзьку і Дунайську Булгарію. З часом серед дунайських булгар здобуло поширення православ'я, а серед волзьких — іслам.

Більшість дослідників погоджуються, що Волзька Булгарія була частиною Хозарського каганату. Наприкінці IX-го сторіччя була заснована столиця Булгар на 160 кілометрів на південь від сучасної Казані. Більше за все дослідники мають сумніви, що держава могла мати незалежність від хозарів, поки останні не були знищені Святославом у 965.

Інквізи́ція (лат. Inquisitio, від inquiro, «розслідувати, розшукувати») — у християнстві особливий церковний інститут для боротьби з єресями. Керувалася спеціальними суддями, які мали особливі судові повноваження у питаннях віри. Стояла на захисті правильності церковного вчення.

Реконкі́ста (від ісп. Reconquista, «відвоювання») — у 722—1492 роках війна християн за звільнення Піренейського півострова від мусульманського панування. Півострів був окупований мусульманами протягом 711—718 років. Початком Реконкісти вважається повстання християн Астурії проти окупантів і битва при Ковадонзі (722).