Вчём состояли главные причины столь значительных успехов россии во внешней политике во второй половине 18 века?

Великое посольство,северная война,семилетняя война,русско-турецкие войны

Якоби́нцы (фр. Jacobins) — участники Якобинского клуба (фр. Club des Jacobins; Jacobins; Société des Jacobins, Amis de la Liberté et de l’Égalité), французского политического клуба эпохи Великой французской революции — самое известное и влиятельное политическое движение революции, связанное с определением радикального эгалитаризма, республиканизма и применения насилия в достижении целей, приведших к созданию революционного правительства 1793-1794 годов.

Основан депутатами третьего сословия от Бретани по прибытии их в Версаль ещё до открытия генеральных штатов и первоначально носил название Бретонского клуба (фр. Club breton). После переезда Национального собрания в Париж получил своё название Якобинского клуба от места проведения заседаний клуба в доминиканском монастыре святого Якова на улице Сен-Жак[1].

Первоначально в клубе встречались лишь бретонцы, депутаты от Бретани, объединившиеся вокруг адвоката Ле Шапелье. В дальнейшем к ним стали присоединяться единомышленники из депутатов от других провинций. В Париже клуб был реорганизован и взял себе название «Общества друзей конституции» (после провозглашения республики якобинцы изменили это название на «Общество друзей свободы и равенства»). Аналогичные клубы стали возникать и в других городах и почти все они устанавливали постоянную переписку с парижским клубом, становясь его филиалами. Членство в клубах оценивается до 500 000 по всей стране. С ноября 1790 якобинцы стали издавать свой печатный орган «Журнал Общества друзей конституции»[2].

Постепенно влияние клуба росло и из дискуссионного общества клуб стал определять направление развития революции, а после попытки побега Людовика XVI в Варенн, стал одним из революционных органов, влиявших и участвующих в восстаниях 10 августа и 31 мая. После прихода к власти Революционного правительства происходит перерождение клуба в один из административных органов правительства; многие члены клуба становятся функционерами правительства, следуя его политике. «Революция оледенела, все её принципы ослабли, остался лишь красный колпак на головах интриги» — записал Сен-Жюст в это время[3].

После Термидорианского переворота 9 термидора (27 июля 1794 года) влияние и значимость клуба падает. Клуб и его члены ассоциируются с экцессами террора и Якобинский клуб был закрыт 11 ноября 1794 года (21 брюмера, III года). Ассоциация дочерних клубов запрещается пришедшими к власти термидорианцами и их деятельность прекращается.

Начиная с XIX века термин употребляется не только для обозначения членов клуба и их союзников, но и как название радикального политического течения[⇨].

У той час як для солдатів тил був, перш за все, зоною для одужання і відпочинку, для цивільних осіб це було зовсім навпаки. Для жителів тилових зон це означало радикальний розрив з їх довоєнною повсякденністю, оскільки вони були порушені безпосередніми наслідками війни.

По обидва боки фронту міста і села в тилу піддавалися регулярним повітряним бомбардуванням. У союзників була дилема: коли вони ударяли по ворогу в цих зонах, вони часто вбивали або ранили цивільних осіб. В цілому, цивільні особи в тилу повинні були витримати мілітаризацію свого повсякденного життя. Місцеве населення повинно було підкорятися військовому командуванню, відкривати свої будинки солдатам, розквартированим в їхніх містах, і надавати всі товари і матеріали, необхідні для утримання військ. Більш того, армійські командири були особливо занепокоєні безпекою своїх військ в цьому чутливому районі за фронтом. Страх перед шпигунством був всюдисущим, і жителі піддавалися комендантського часу і обмеженням на мобільність.

Згідно з логікою військових, цивільні особи в армійських зонах були в основному тягарем. Наприклад, командири британської армії схвалили примусові евакуації цілих сіл, тому що вони хотіли більше місця для своїх військ і побоювалися, що цивільні біженці будуть забивати вулиці, коли вони орють в своїх будинках.

Щодо фронту, то особливу увагу потрібно віднести життю в траншеях. Умови траншей широко варіювалися між різними театрами війни, а також пори року і погодою. Однак життя у будь-якій траншеї життя було важким: обмежений простір, де знаходиться велика кількість людей. Залишки продуктів, порожні банки та інші відходи, присутність вбиральні, загальний бруд, нездатність слідкувати за своєю гігієною, створювало умови серйозного ризику для здоров'я (і це не з урахуванням військових ризиків). Війська в траншеях також страждали від погоди: зима 1916-1917 років у Франції і Фландрії була найхолоднішою в пам'яті; траншеї затоплялися іноді до поясної висоти, всякий раз, коли йшов дощ.