Надо написать имя человека который внес большой вклад в развитие татарстана и какой именно вклад он

Вклад татар в формирование государственности нашей родины можно разделить на две основные составляющие: вклад самих татар-мусульман и вклад выходцев из тюрко-татарской знати (нобилитета), принявших Православие и ассоциировавших себя с русской культурой. Вклад вторых намного виднее, так как Россия была дворянским государством, а мусульмане-татары (кроме Приуралья), сохранив веру предков, утратили принадлежность к сословию феодалов. 

На протяжении многих столетий выходцы из татар играли выдающуюся роль в становлении российской государственности. Можно брать любую сферу деятельности, и везде многие из самых выдающихся имен в российской истории имеют тюркское происхождение. 

В дипломатии это Ордин-Нащокин, Горчаков и Чичерин; в философии и общественной мысли Аксаков, Киреевский, Чаадаев, Самарин, Бердяев, Булгаков; в литературе Тургенев, Куприн, Тютчев; в военном деле Суворов, Кутузов, Аракчеев, Тухачевский. Даже такие выдающиеся политические деятели столетия, как П. А. Столыпин и первый глава Временного правительства князь Г. Е. Львов, были связаны соответственно с родами крымских ханов Гиреев и выдающегося суфийского шейха Тюклеш-ата. 

Тюркская кровь текла в жилах таких выдающихся правителей, как Александр Невский, Иван Грозный и Петр I. Даже святые Русской православной церкви из рода ярославских князей, Пафнутий Боровский и Федор Ушаков, тоже имеют тюркские корни. Наиболее полно об этом написано в фундаментальной книге Н. А. Баскакова «Русские фамилии тюркского происхождения». 

Почему же среди великих людей России был столь высок процент людей с тюркскими корнями? Не секрет, что русская государственность и культура создавалась очень ограниченным кругом людей преимущественно из служилых дворян. А ведь именно здесь столь велико было представительство тюрко-татарского служилого сословия. Не случайно основным отличительным знаком их гербов была сабля - символ воинской доблести и полумесяц - символ религии Ислама. 

По данным историка и юриста Николая Загоскина, как минимум шестая часть из 915 самых знатных служилых родов Московской Руси XVII века имели тюрко-татарское происхождение. В эпоху Пушкина тридцать тысяч семейств обеспечивали развитие не только империи, но и «золотого века» русской культуры. Сила государства была не в этнической чистоте или в еще более бессмысленной чистоте крови, а в работать во имя процветания великой державы. 

Быть чингизидом или выходцем из рода наследников Золотой Орды обозначало принадлежность к другой великой империи, к сословию великих воинов и правителей, где Александр Невский и Бату-хан были верными союзниками. И здесь нельзя разделить на различные этнические части общих предков татар, четко выделить татар казанских, или ногайцев, или мишар. 

Русские правители сначала в годы поражений, а затем совместных побед убеждались в верности и высокой доблести служилых татар. Именно они защищали Восточную Европу как от набегов кочевников с Юга и Востока, так и от европейского натиска с Запада и Севера. Разгром литовского войска Витаутаса войском Едигея на Ворскле в 1399 г. во многом решил судьбу Восточной Европы. Московское государство, уже тогда объединившее большую часть Северо-Восточной Руси, было от прессинга с Запада, чего нельзя сказать о землях нынешней Украины и Беларуси. 

Роль тюрок была не в пример выше в период Московской Руси, чем Руси Киевской. В этой статье мы будем говорить преимущественно о вкладе татар-мусульман, а не их ассимилированных потомков в развитие российской государственности. Крестившиеся представители татарской знати, как правило, не отрицали свои тюрко-мусульманские корни, но находились уже в рамках преимущественно православной традиции. 

Сформировавшееся в золотоордынский период Московское княжество восприняло в большой степени тюрко-монгольские имперские традиции. Об этом много говорили еще Лызлов, Татищев и Карамзин, а в веке - евразийцы, включая Петра Савицкого, Георгия Вернадского, Льва Гумилева. Открытие памятника последнему в рамках празднования 1000-летия Казани показало неразрывную связь и между ордынским и петербургским периодами русской истории. 

 

ответ:

содержание►

следующая > < предыдущая

стр 20 из 53

39 кримська війна та її наслідки для україни

причини та початок війни. на близькому сході і у середині xix ст. перехрещувалися інтереси різних держав. ія і франція, де швидко розвивався капіталізм, ставили метою ослаблу туреччину, підпорядкувати своєму впливові чорноморські протоки, стати міцною ногою на близькосхідних ринках і витіснити звідти росію. царський уряд намагався послабити туреччину, оволодіти босфором і дарданеллами, які необхідні були для вільного виходу з чорного моря, забезпечити свій переважаючий вплив на і близькому сході, а також успіхами, в зовнішній політиці притупити суперечності у внутрішньополітичному житті. австрія, сподіваючись захопити і володіння туреччини, ставилася вороже до росії. туреччина мріяла про загарбання криму й кавказу. приводом до початку війни став конфлікт між православним і католицьким духівництвом про право володіння святими місцями в палестині, яка була підпорядкована султанській туреччині. турецький султан під тиском французького уряду розпорядився передати ключі від віфлеємського храму в єрусалимі католицькому духівництву. у відповідь російський цар микола і у лютому 1853 р. послав до константинополя дипломатичну місію на чолі з князем о. меншиковим з ультимативною вимогою негайно відновити права православної церкви в палестині і укласти конвенцію, за якою російський цар став би покровителем усіх православних підданих османської імперії. у травні 1853 р. турецький уряд, за підтримки урядів ії і франції, відмовився виконати ці вимоги. росія розірвала дипломатичні відносини з туреччиною і російські війська під командуванням князя м. горчакова 21 червня 1853 р. ввійшли в залежні від турецького султана дунайські князівства — молдову та валахію і протягом місяця окупували їх. 4 жовтня 1853 р. турецький султан оголосив війну росії. воєнні дії відбувалися на чорному морі, дунаї і на кавказі. 18 листопада 1853 р. російський флот в складі 8 суден під командуванням віце-адмірала п. нахімова прорвався в сінопську бухту, на побережжя анатолії, і згубним вогнем знищив турецьку ескадру, яка налічувала 13 кораблів. у полон до російських моряків потрапив штаб турецького флоту на чолі з його командуючим осман-пашою. успішно для російських військ розвивалися воєнні дії на кавказі. оскільки туреччині загрожував розгром, у березні 1854 р. ія гфранція оголосили війну росії.

1) 18 ст. динамічне зростання Росії відбувалося великою мірою за рахунок прирощування тер., зокрема постійно відвойовуваних у Туреччини. На поч. 19 ст. здобуттю спадщини осман. султанів перешкодили війни, які Росія змушена була вести з Францією Наполеона I Бонапарта. Проте з цих війн вона вийшла наймогутнішою на суходолі д-вою, після чого розпочала нову серію війн з Осман. імперією.

2) Союз Великої Британії з Францією імп. Наполеона III став можливим на тлі т. зв. сх. питання про поділ Осман. імперії: у випадку, якби Росія поглинула більшу частину цієї імперії, то перетворилася б на ще потужнішу д-ву, здатну загальмувати поступальний розвиток євроатлантичної цивілізації.

Через загрозу розширення воюючої коаліції рос. війська змушені були залишатися в місцях їхньої попередньої дислокації вздовж зх. кордону – у Фінляндії, Прибалтиці, Польщі та Україні.

3) Через загрозу розширення воюючої коаліції рос. війська змушені були залишатися в місцях їхньої попередньої дислокації вздовж зх. кордону – у Фінляндії, Прибалтиці, Польщі та Україні.

4) П.Нахімов знищив у Синопській бухті

5) Через загрозу розширення воюючої коаліції рос. війська змушені були залишатися в місцях їхньої попередньої дислокації вздовж зх. кордону – у Фінляндії, Прибалтиці, Польщі та Україні. Англо-франц. командування вирішило дати осн. бій у Криму. За відсутності залізниць росіяни не могли своєчасно доправити туди належну кількість військ, щоб створити кількісну перевагу сил. Враховуючи досвід колоніальних війн 2-ї чв. 19 ст. в Африці та Азії, союзники планували задовольнитися однією масштабною сухопутною операцією на п-ові, яка мала перебувати під захистом їхнього флоту. Застарілі парусні кораблі рос. флоту не становили для них будь-якої загрози.