Какие выгоды привнес договор 1798 россии и турции?

1 Россия получила Азов и прилегающие к нему территории с крепостями.
2 Россия освобождалась от ежегодной выплаты дани крымскому хану.
3 Турции возвращалась часть Поднепровья с прилегающими к ней территориями.
4 Этот договор позволил Петру 1 вступить в Северную войну.

РУССКО-ТУРЕЦКИЕ СОЮЗНЫЕ ДОГОВОРЫ 1799 и 1805
Договор 1799 - подписан 3 янв. (23 дек. 1798) в Константинополе. Оформил вступление Турции во 2-ю антифранц. коалицию. Непосредств. толчком к его подписанию явилось вторжение франц. войск в июле 1798 в Египет, являвшийся тур. провинцией. В гласной части определял сохранение целостности владений союзников, противодействие планам Франции. В секретных статьях Россия обещала воен Турции в борьбе с Францией. Впервые Россия получила офиц. право проводить воен. корабли через Черномор. прол. Договор 1805 - подписан 23(11) сент. в Константинополе. Подтверждал договор 1799. Предусматривал взаимную вооруженную при нападении на одну из сторон, обязательство Турции проходу русских военных судов через проливы во время войны. Турция, однако, после победы Наполеона под Аустерлицем, под давлением французской дипломатии, стала нарушать договор, что привело к русско-турецкой войне 1806-12.

Втрата Великою Британією промислового лідерства

У другій половині XIX ст. - на початку XX ст. для економічного розвитку Англії характерно:

1. Уповільнення темпів економічного розвитку Великої Британії:

• втрата промислової першості;

• занепад сільського господарства;

• скорочення виробництва продуктів харчування.

Свого хліба у країні не вистачало.

За короткий час — менше ніж за 40 років — Велика Британія втратила промислову першість, а США й Німеччина випередили Велику Британію, яка перестала бути “майстернею світу”.

Промислове виробництво, порівняно з першою половиною XIX ст., скоротилося вдвічі, становлячи в середньому 1,5% на рік.

 

Велика Британія в цей час розвивала свою економіку за рахунок колоній. Втративши провідні позиції у світовому капіталістичному господарстві, вона намагалась утримати динамічний розвиток економіки за рахунок нових територіальних надбань.

2. Монополізація промисловості

Процес монополізації промисловості не набув такого розмаху, як у Німеччині та США. Англійські підприємці навіть без створення монополій мали величезні прибутки зі своєї колоніальної імперії.

3. Посилення ролі банків

Банки — кредитно-фінансові установи, які проводять грошові операції:

• прийняття грошових вкладів;

• надання грошей у кредит, за що отримують проценти;

• випуск цінних паперів тощо.

Відбувався процес зростання банківського капіталу і дедалі більша його концентрація (зростання кількості великих банків) як наслідок конкурентної боротьби, коли дрібні банки розорялися, а великі збагачувалися.

Залежними від банків опинилося багато промислових підприємств, які потребували кредитів. П’ять великих лондонських банків тримали під своїм контролем металургійну, суднобудівну, текстильну та інші галузі промисловості.

Объяснение:

взяла з сайту так що міняй слова

Населення Східної України в кінці XVIII ст. становило 7,5 млн чол., а близько 1860 р. — 13,5 млн. На Західній Україні мешкало відповідно 2,5 млн і 5 млн чол.

Російський уряд для управління створив на її території 9 губерній, об’єднаних у 3 генерал-губернаторства. На території Слобожанщини і Лівобережжя було засновано Слобідсько-Українську, яку у 1835 р. перейменували у Харківську, Чернігівську та Полтавську губернії, що склали Малоросійське генерал-губернаторство. На Правобережній Україні та Волині царський уряд утворив Київську, Подільську та Волинську губернії, об’єднані в Київське генерал-губернаторство. Відібрані у Війська Запорізького землі Північного Причорномор’я та Приазов’я поділили на три губернії — Херсонську, Катеринославську і Таврійську, приєднавши до них у 1812 р. Бессарабську область, і все це адміністративне утворення назвали Новоросійсько-Бессарабське генерал -губернаторство .

Губернатори, проголошені спеціальним царським указом «хазяями» губерній, отримали право безмежного контролю над діяльністю всіх установ та підприємств, розташованих на ввіреній їм території.

Найчастіше на посади губернаторів призначали не цивільних, а військових осіб, як правило, генералів, яким у такому разі підпорядковувалися не тільки місцева адміністрація та поліція, а й розквартировані в губернії військові частини.