Почему германия не использовала линию мажено во время наступления союзников

Два московских сговора о разделе Восточной Европы

Секретные приложения к советско-германскому пакту о ненападении были опубликованы на Западе только после войны. СССР до 1989 года публично отрицал их подлинность, но потом был вынужден признать, опубликовать и осудить их. Эти секретные протоколы делали СССР соучастником германской агрессии против Польши. По сути, правильнее называть этот первый акт Второй мировой войны совместной германо-советской агрессией против Польши.

Согласно секретному приложению к пакту о ненападении, заключенному 23 августа 1939 года в Москве, признавалось «право» Советского Союза на оккупацию двух третей территории Польши: к востоку от линии рек Нарев, Западный Буг, Висла и Сан. Сюда входили не только территории, ныне входящие в состав Белоруссии и Украины, но и значительная часть территории, находящейся сейчас под суверенитетом Польши и ещё до войны населённая почти исключительно поляками. Новая граница между СССР и Германией должна была пройти рядом с самой Варшавой.

1) Русский митрополит, потребовавший отмены опричнины, сосланный в тверской монастырь, где и был задушен

в) Митрополит Филипп II (в миру Фёдор Степанович Колычёв)

2) Любимый опричник и Ивана Грозного, погибший в ходе Ливонской войны

г) Малюта Скуратов (настоящее имя Григорий Лукьянович Скуратов-Бельский)

3) Участник Избранной рады, известный военачальник битвы за Казань, бежавший от гнева Ивана Грозного в Литву.

б) Курбский Андрей Михайлович

4) Протопоп московского Благовещенского собора, духовный наставник Ивана IV, сосланный царем в Соловецкий монастырь по обвинению в измене

а) Сильвестр

Клімат є одним із найважливіших чинників формування нашого навколишнього середовища. Він визначає не тільки характер ландшафту, рослинний і тваринний світ, а й можливості розвитку сільського господарства, демографічний стан та міграції цілих народів. Його глобальні зміни нерідко супроводжувалися піднесеннями й занепадами цілих етносів, держав і цивілізацій, загостренням боротьби за ресурси, поширенням різних девіантних явищ, таких як голод чи епідемії.

Планетарні кліматичні коливання впродовж 12 тис. років варіювалися від 0,5 ºС до 2 ºС угору й униз по температурній кривій. Ці, здавалося б, незначні зміни середньої температури земної кулі оберталися катастрофічними наслідками. Скажімо, похолодання на 0,5 ºС на регіональному кліматичниму рівні виявилось у зниженні температури на 8–10 ºС і спричиняло інші природні екстремуми.

Серед теорій впливу клімату на життєдіяльність людства є така, згідно з котрою періоди похолодання мобілізували його сили, вміння й навички для подолання несприятливих погодних умов. Саме на ці відтинки часу зазвичай припадали епохи становлення й розквіту імперій, централізації держав, відбувався технологічний і науковий прорив тощо. Водночас теплі періоди сприяли морально-психологічній релаксації народів, технологічному застоєві, послабленню державних організмів та їх дезінтеграції. Попри певну формальність цієї концепції кліматичного детермінізму, не варто відкидати природного складника в історії розвитку людських цивілізацій. Найчастіше клімат виступав одним із небагатьох чинників, таким собі натуральним імпульсом, який у комплексі з іншими підштовхував до певних суспільних змін.

Объяснение:

Вроді це