Сравните жизнь первобытных людей в ледниковый период и в доледниковый период

Объяснение:

17 століття

Формувалося мануфактурне виробництво, засноване на дрібних селянських промислах і міській ремісничій техніці (з застосуванням найманої робочої сили).

18 століття

У зв'язу з розвитком товарно-грошових відносин в Україні починають вирощувати технічні культури (цукровий буряк тощо). У 80-х роках на Лівобережжі було понад 3300 водяних млинів і 12 тис. вітряків, багато гуралень.Наприкінці століття кількість поселень міського типу досягла 200.

19 століття

У 1824 р. в Україні (село Трощин, тоді — Канівського повіту на Київщині) було збудовано перший цукровий завод, а загалом у першій половині 19 - го століття було збудовано близько 200 цукроварень. Цукрова галузь посідає перше місце у промисловості України і Україна забезпечує 90% виробництва цукру в Російській імперії. Друге місце належало суконній промисловості (160 фабрик). Розвивалося також військова (завод «Арсенал» у Києві, порохові заводи у Шостці, корабельні у Херсоні та Миколаєві тощо), металургійна промисловість, машинобудування. Кількість промислових підприємств вже у першій половині століття сягнула 649.

20 століття

На початку століття територію України як і інші частини Російської імперії охопила економічна криза, яка тривала з 1900 по 1903 рр. і характеризувалася перевиробництвом продукції, відтак — зупинкою діяльності (частини) підприємств та накопиченням продукції на складах. З 1910 р. розпочалося нове економічне піднесення. Щорічно економічне виробництво зростало приблизно на 10%. В Україні з 1910 по 1913 р. видобуток вугілля підвищився в півтора, залізної руди — в два рази, марганцевої руди — в 4 рази. Продовжує зростати частка України в загальному промисловому виробництві Російської імперії — до 25%, частка в перевезеннях залізничним транспортом досягла 31%.

Надіюсь, що до

Mongɣol ulus — «Великое Монгольское государство») — государство, сложившееся в XIII веке в результате завоеваний Чингисхана и его преемников и включавшее в себя самую большую в мировой истории смежную территорию от Восточной Европы до Японского моря и от Новгорода до Юго-Восточной Азии (площадь ок. 24 млн км²[3][1] или 33 млн км²[4]); столицей государства стал Каракорум.

В период расцвета включало обширные территории Центральной Азии, Южной Сибири, Восточной Европы, Ближнего Востока, Китая и Тибета. Во второй половине XIII века начался распад империи и закончился в 1266 году, когда каждый из ханов каждого улуса (кроме Хубилая, который управлял ядром империи) объявили себя независимыми и признали друг друга, как независимых ханов отдельных улусов, во главе которых стояли чингизиды. Крупнейшими осколками Великой Монголии стали Империя Юань, Улус Джучи (Золотая Орда), Государство Хулагуидов (Ильханат) и Чагатайский улус. Великий хан Хубилай, принявший (1271) титул императора Юань и перенёсший столицу в Ханбалык (современный Пекин), претендовал на главенство над всеми улусами. К началу XIV века было восстановлено формальное единство империи в виде конфедерации фактически независимых государств.

В 1368 году Империя Юань перестала существовать[5], а с этим и Монгольская империя окончательно перестала существовать тоже.

Объяснение: