Какие причины к феодальной раздробленности в западной европе

Отсутствие фактора, основопологающего централизацию стране Отсутствие внешней угрозы Желание крупных феодалов расширится в полноте власти Господство натурального хозяйства, отсутствие общего рынка

Финикийской колонизации можно разделить на два этапа. об основных причинах и условиях колонизации на ее первом этапе уже говорилось: это возникновение относительного перенаселения в тире, крушение микенской морской мощи, давшее возможность плавать в западном направлении более интенсивно, использование правящими кругами тира этой ситуации для избавления, с одной стороны, от "нежелательных" элементов населения, а с другой - для укрепления на важнейших торговых путях и в местах добычи драгоценных металлов. первый этап колонизации охватывает вторую половину xii - первую половину xi в. до х.э. финикийцы двигались двумя путями. один шел к родосу, затем вдоль западного побережья малой азии к фасосу, другой - от родоса вдоль южной кромки эгейского архипелага к сицилии, оттуда к северному выступу африки и, наконец, вдоль африканского побережья в южную испанию. золотоносный фасос и обильная серебром испания были главными целями колонистов. по дороге же к ним финикийцы создавали промежуточные пункты.  второй этап финикийской колонизации охватил ix-vii вв. до х.э., причем наибольший размах колонизация приобретает, вероятно, во второй половине ix в. до х.э., когда тирийцы начали выводить колонии в сардинию и радикально расширять свое присутствие в африке, основав карфаген и, может быть, другие города. изменилась территория колонизации, охватив теперь крайний запад сицилии, юг и запад сардинии, средиземноморское побережье южной испании, острова мелиту и гавлос, центральную и крайне западную часть северной африки. по-прежнему основная цель финикийцев - металлы. 

Соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель у другій половині xix ст. починаючи з сер. xix ст., у західній україні крізь залишки феодалізму пробивалися паростки соціального прогресу. помітне пожвавлення в економіці почалося наприкін. 60-х — на поч. 70-х років. та лише в 70—80-ті роки відбулося становлення фабрично-заводської промисловості, хоча й тоді з 869 підприємств східної галичини більшість були дрібними, на яких було зайнято по 5—10 робітників. дрібні підприємства переважали також на буковині та в закарпатті. провідними були борошномельна, лісопильна, нафтова галузі, де до сер. 90-х років завершився промисловий переворот. названі вище галузі виробництва у галичині стимулювали залізничне будівництво. у 60-ті — на поч. 70-х років західноукраїнські землі отримали залізничне сполучення із заходом, яке здійснювалося не тільки з економічних, а й з воєнно-стратегічних міркувань. згодом воно з'єднало львів з українськими землями, що входили до складу росії. до поч. 1901 р. довжина залізниць досягла 3859 км, що сприяло розвиткові торгівлі й промисловості. наприкін. xix ст. почали розвиватися металообробна та машинобудівна галузі промисловості, хоч і на низькому технічному рівні. проте західна україна залишалася землеробською. у сільському господарстві почали застосовувати нову техніку, вирощувати нові культури, використовувати вільнонайману працю, розвивати торгове тваринництво та зернове господарство. земля, як і раніше, була зосереджена в руках поміщиків і селян, які розбагатіли. у східній галичині налічувалося 80 % дрібних селянських господарств, на буковині — 87 %. схожа картина спостерігалася і в закарпатті. селяни сплачували непосильні викупні платежі, витрачали великі кошти на тривалі судові процеси заліси й пасовиська, пропінацію. економічний тягар значно посилювали також прямі та непрямі податки, різноманітні повинності. погіршували непросту ситуацію й корчми, що стали неодмінним атрибутом західноукраїнських сіл. становище селянства західної україни значно погіршилося внаслідок економічної кризи 70—80-х років xix ст. зокрема, галичина за смертністю населення посідала перше місце в європі. тому не дивно, що впродовж усього пореформеного періоду не припинялася боротьба селян за свої права. у східній галичині й північній буковині відбувся 871 селянський виступ. селяни використовували такі форми боротьби: відмову працювати у поміщицьких маєтках, страйки, збори, захоплення поміщицьких земель, втечі, підпали. важким було становище робітників. тривалість робочого дня, розмір заробітної плати, умови праці та життя залежали від підприємців. хоч у 1885 р. австро-угорський уряд видав закон про обмеження робочого дня 11 год. насправді він тривав значно довше. зарплата західноукраїнських робітників була найнижчою в імперії. до того ж жіночу та дитячу працю, яку досить широко використовували у промисловості краю, оплачували наполовину менше за чоловічу.