Прочитайте отрывок из летописи. старцы хазарские сказали своему кагану: «не добра дань та, княже: мы доискались ее оружием, острым с одной стороны, — саблями, а у этих оружие обоюдоострое — мечи; станут они когда-нибудь собирать дань и с нас, и с иных земель». автор описывает: варианты ответов призвание варягов новгородцами; освобождение полян от хазарской дани; освобождение олегом от хазарской дани северян и радимичей; поход игоря к древлянам за данью.

Освобождение Олегом от хазарской дани северян и радимичей.

Конституція Пилипа Орлика 1710 р.: загальна характеристика і значення  

Конституція Пилипа Орлика — договір гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика зі старшиною та козацтвом Війська (від усієї старшини та козацтва конституцію Орлика підписав кошовий отаман Кость Гордієнко), який визначав права і обов'язки усіх членів Війська. Укладений 1710 року. Затверджений шведським королем Карлом XII. Написаний латиною і староукраїнською. Складається зі вступної частини та 16 статей. За оцінкою істориків вона є однією з перших європейських конституцій нового часу.

Чинності не набула, оскільки була написана в умовах вигнання. Повна назва документа — «Договір та Встановлення прав і вольностей Війська Запорозького та всього вільного народу Малоросійського між Ясновельможним гетьманом Пилипом Орликом та між Генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, що за давнім звичаєм і за військовими правилами схвалені обома сторонами вільним голосуванням і скріплені найяснішим гетьманом урочистою присягою». Сучасна поширена назва походить від скороченої латинської назви — Pacta et Constitutiones legum libertatumque exercitus zaporoviensis (Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького).

У тексті документа її автори називають Українську державу Україною, Малою Руссю, Військом Запорозьким.

Вступна частина викладала історію українського народу та Війська Запорозького:  

- Україна втратила свою незалежність у боротьбі з Польщею;  

- Б. Хмельницький відновив незалежність;  

- Московське царство порушило взяті на себе зобов'язання щодо України, тому Військо Запорозьке змушене відстоювати права українців збройним шляхом;  

- І. Мазепа був захисником інтересів України, Карл XII - "покровитель і протектор України".  

Основний зміст Конституції:  

Україна - суверенна держава під протекторатом Швеції;

державною релігією є православ'я;

територія України складається з Чернігівського, Київського та Брацлавського воєводств;

влада поділяється на 3 гілки: законодавчу (Генеральна рада), виконавчу (гетьман і генеральна старшина) та судову (Генеральний суд);

Законодавча влада надається Генеральній Раді, що виконує роль парламенту, до якої входять генеральні старшини, цивільні полковники від міст, генеральні радники (делегати від полків з людей розважливих і заслужених), полкові старшини, сотники та представники від Запорозької Січі (стаття 6). Генеральній Раді належало працювати сесійно, тричі на рік — в січні (на Різдво Христове), квітні (на Великдень) і жовтні (на Покрову). На своїх зборах Генеральна Рада розглядає питання про безпеку держави, спільне благо, інші громадські справи, заслуховує звіти гетьмана, питання про недовіру йому, за поданням гетьмана обирає генеральну старшину.

Найвищу виконавчу владу мав гетьман, влада якого була довічною. У період між сесійними зборами Генеральної Ради виконував її повноваження. Можливості гетьмана і його владні повноваження було значно обмежені статтями 6, 7 і 8. Відповідно до цих положень гетьман не мав права розпоряджатися державним скарбом та землями, проводити власну кадрову політику, вести самостійну зовнішню політику. Йому також було заборонено створювати якусь власну адміністрацію, він не міг застосовувати покарання до винних. Для задоволення матеріальних потреб гетьманові виділялись певні рангові маєтності з чітко визначеними прибутками, проте лише на час його перебування на посаді.

уряди полковників і сотників є виборними;

передбачався соціальний захист козацьких удів та сиріт, які звільнялися від податків та повинностей.

Таким чином, Конституція П. Орлика змальовує парламентську республіку.

Відповідь:

При Иване III начал складываться государственный аппарат управления. Высшее его звено — Боярская дума, совещательный орган при князе, и два общегосударственных ведомства — Дворец и Казна. В XVI в. из этих ведомств, объединивших множество функций, была создана система приказов.

С объединением земель и ростом великокняжеской власти было введено деление страны на уезды — наиболее крупные административно-территориальные единицы. Уезды делились на станы, а станы — на волости. Но поскольку границы государства расширялись и различные местности входили в его состав в разное время, то полного единообразия в административно- территориальном делении еще не было: наряду с уездами сохранялись земли. Существовали разряды — военные округа, а также губы — судебные округа.

Возглавляли отдельные административные единицы представители центра — должностные лица. Уезды возглавляли наместники, волости — волостели. Содержание этих должностных лиц осуществлялось за счет местного населения — «кормления». Население обязывалось содержать их («кормить») в течение всего периода службы. Наместники, волостели и представители местной княжеской администрации получали «корм» обычно три раза в год (на Рождество, Пасху и Петров день), а также при вступлении в должность. Корм давался натурой (хлебом, мясом и т.д.), кормом для скота. Кормленщики собирали также в свою пользу различные пошлины (судебные, за клеймение и продажу лошадей, мыт и др.). За счет этих сборов кормленщики содержали свой аппарат управления (тиунов, доводчиков и пр.), имели свои военные отряды для обеспечения внутренней и внешней функций феодального государства. Система кормления порождала произвол и злоупотребления местных властей, ею были недовольны не только местные жители, но и поднимающееся дворянство.

С конца XV в. на местах стала формироваться система государственных служителей, таких, как бирючи (глашатаи), объявлявшие царские указы и распоряжения администрации, и полицейские служители — тюремные сторожа и палачи. В XV в. судебная система включала несколько инстанций: суд наместников (волостелей, воевод), суд Боярской думы, или великого князя, приказной суд. Боярская дума и приказной суд выделились в качестве самостоятельной инстанции в конце XV в. Кроме того, действовали церковные и вотчинные суды, а также смешанные, состоявшие из представителей центра и мест. Судебный аппарат не был отделен от административного, управленческого.