Как пришёл к власти владимир святолавович и ярослав мудрый.

№1

После смерти Святослава власть на Руси оставалась такой, какой она сложилась в последние годы жизни храброго князя. Русью правили три сына Святослава: в Киеве сидел старший - Ярополк, у древлян в Овруче - Олег, а в Новгороде - младший Владимир. В 977 началась война между Ярополком и Олегом. Поводом был убийство Олегом сына киевского воеводы Свенельда - Люта. Владимир, узнав о битве между Ярополком и Олегом, стал опасаться за свою жизнь и бежал к варягам за море. Ярополк тем временем прислал в Новгород своего наместника. Но в 980 Владимир вернулся с варяжским отрядом и изгнал людей Ярополка из Новгорода. Завладев Новгородом, Владимир решил свататься на дочери независимого половецкого правителя варяга Рогволода. Смысл данного сватовства был в том, чтобы приобрести в лице свекраЮ полоцкого правителя - союзника в преддверии борьбы за власть с Ярополком. Однако дочь Рогволода отказалась, выразив своё желание выйти за Ярополка. Этот отказ был опасный, тк брат-соперник мог получить сильного союзника. Тогда Владимир с дядей (Добрыней Малковичем) поспешил захватить Полоцк, силой взял в жены Рогнеду(дочь Рогволда), а отца и братьев убил.  После чего он двинулся на юг и в битве под Любечем разбил киевлян. Ярополк, по совету своему воеводы Блуда, бежал в городок Родню. Совет был плохой, так как Блуд тайно сговорился с Владимиром. Потом Блуд, якобы для переговоров, привел своего господина к Владимиру, где его убили. "Не я стал первым убивать братьев,"-произнес при этом Владимир. Так младший сын Святослава стал единственный правителем на Руси.

№2

Ярослав Мудрый был сыном великого князя киевского Владимира(Святославича) и княжны Рогнеды. Уже в ранней юности отец назначил его князем Ростовской, а после кончины старшего сына Владимира(Вышеслава) в 1010 году он становится и князем Новгорода. После смерти Владимира Святославича началась борьба братьев за право на княжеский киевский престол. Вначале Киев захватывает Святополк, убив собственных братьев (Бориса, Святослава и Глеба), после победы над которым Ярославу предстояла борьба с тмутараканским князем Мстиславом. И хотя в этой борьбе победил Мстислав, после его кончины в 1036 г вся Русская земля соединяется в руках Ярослава.  

Столыпин Пётр Аркадьевич (1862-1911 гг.) - русский государственный деятель. П.А. Столыпин был сыном героя Севастопольской обороны А.Д. Столыпина и княжны Горчаковой, представительницы знаменитой в то время фамилии.

Столыпин был женат на О.Б. Нейгардт - бывшей невесте своего брата, убитого на дуэли. По свидетельству современников, несмотря на сложный характер Ольги Борисовны, Петр Аркадьевич был счастлив в браке, имел пять дочерей и одного сына.

П.А. Столыпин закончил Петербургский университет и в качестве юриста начал свою деятельность в министерстве внутренних дел. Проявив незаурядное служебное старание, он в 1899 году был назначен ковенским предводителем местного дворянства, а в 1903 году переведён на должность саратовского генерал-губернатора.

Деятельность Столыпина в начальный период революции отличалась решительностью и бескомпромиссностью по отношению к любым зачинщикам беспорядков, из какого бы лагеря не шла инициатива. При этом он демонстрировал примеры личного мужества, считая своим долгом присутствовать в местах начинающихся беспорядков, чтобы не допустить их расширения, впрочем не отказываясь и от военной Это привлекло внимание к его личности и со стороны властей, и после отставки С.Ю. Витте и его правительства П.А. Столыпин получил пост министра внутренних дел. Главную задачу момента он видел в наведении в стране порядка при проявлении со стороны государства воли и умения её реализовать. Это был жестокий, умелый, и умный противник революционеров.

Действуя силой государственного принуждения, Столыпин не исключал и компромисса с оппозиционными силами и готов был пойти на формирование коалиционного правительства из числа представителей либеральных партий. К сожалению, большинство оппозиционеров свои партийные интересы поставили выше интересов Отечества, что свело на нет попытки П.А. Столыпина.

После назначения Столыпина на пост премьер-министра, на него посыпались не только нападки со стороны коллег, но и покушения со стороны террористов.

Через месяц после назначения Столыпина на должность председателя Совета Министров на него было совершено чудовищное покушение на Аптекарском острове, где проживала семья главы правительства и где он принимал посетителей. В результате мощного взрыва 27 человек погибли и 32 были ранены. Потрясенный видом искалеченной 14-летней дочери и ранением единственного сына, Столыпин подписал 19 августа в чрезвычайном порядке (по статье 87 основных законов) указ о военно-полевых судах, согласно которому судопроизводство над революционерами должно было завершаться в пределах 48 часов, а приговор исполняться в 24 часа. Столыпин считал эти меры оправданными для сохранения общественной безопасности, полагая, что на насилие необходимо отвечать силой. В ответ на неоднократные требования Думы отменить военно-полевые суды Столыпин категорически заявил: «Умейте отличать кровь на руках врача от крови на руках палача». Именно после этой фразы член ЦК кадетской партии А. Тыркова констатировала: "На этот раз правительство выдвинуло человека сильного и даровитого. С ним придется считаться».

На деле же чинились массовые беззакония, на большей части территории страны было введено чрезвычайное положение, не редки были смертные казни ни в чем не повинных людей. Судей, выносивших слишком «мягкие» приговоры, увольняли с работы. Если до осени 1906 г. в среднем казнили по 9 человек в год, то с августа 1906-го по апрель 1907 г. военными судами было вынесено 1102 смертных приговора. Такая статистика вполне подтверждает репутацию Столыпина как жесткого и даже жестокого политика.

ТЕГЕРАНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ 1943 — конференція лідерів 3-х союзних у Другій світовій війні держав — голови РНК СРСР Й.Сталіна, президента США Ф.Рузвельта та прем’єр-міністра Великої Британії У.Черчілля; відбулася 28 листопада — 1 грудня 1943 в Тегерані (Іран). Учасники конференції обговорювали подальшу стратегію дій антигітлерівської коаліції, зокрема питання щодо відкриття Другого фронту в Європі. Ф.Рузвельт наголосив на необхідності реалізації схваленого на Квебекській конференції голів урядів США та Великої Британії (1943) плану "Оверлорд" щодо вторгнення в Європу через протоку Ла-Манш бл. 1 травня 1943. У.Черчілль висунув план, що передбачав здійснення воєнних операцій в Італії, які, на його думку, мали сприяти реалізації "Оверлорда" шляхом відтягування нім. сил на італ. театр воєнних дій; організацію диверсійних актів комбінованих загонів (загонів "командос") та постачання зброї партизанам в Югославії; залучення до війни Туреччини та проведення у зв’язку із цим операцій на Егейському морі. Й.Сталін наполягав, що вступ до війни Туреччини, надання до югославським партизанам та активізація італ. кампанії є другорядними питаннями, натомість союзники мусять зосередити осн. увагу на реалізації операції "Оверлорд", що передбачала завдання удару по військах противника в Пн. чи Пн.-Зх. Франції за підтримки десанту в Пд. Франції. 30 листопада 1943 на засіданні Об’єднаного к-ту начальників штабів США та Великої Британії були оприлюднені рішення щодо здійснення операції "Оверлорд" упродовж травня 1944 одночасно з висадкою десанту в Пд. Франції та продовженням наступу союзних військ в Італії з метою до лінії Піза—Ріміні. Зі свого боку делегація СРСР заявила, що приблизно в той же час рад. командування розгорне широкі наступальні дії на сході, які не дадуть можливості гітлерівцям перекидати сили на зх. фронт проти союзних військ. Керівники трьох д-в прийняли рішення щодо забезпечення югославських партизанів військ. спорядженням, організації рейдів загонів "командос". На Т.к. була досягнута домовленість щодо залучення Туреччини до антигітлерівської коаліції та необхідності направити турец. президенту І.Іньоню за від урядів союзних д-в на переговори з президентом Ф.Рузвельтом та прем’єр-міністром У.Черчіллем на початку грудня в Каїрі (Єгипет). Рад. делегація пообіцяла, що СРСР оголосить війну Японії через 6 місяців по завершенні війни в Європі. Амер. та брит. сторони висунули свої плани післявоєнного облаштування Німеччини. Ф.Рузвельт запропонував утворити 5 нім. д-в: Пруссію (зменшену); Ганновер і Північний Захід; Саксонію та район Лейпцига; Гессенську провінцію, Дармштадт, Кассель, райони на південь від Рейну та старі міста Вестфалії; Баварію, Баден і Вюртемберг. На думку амер. президента, райони Кільського каналу, Гамбурга, Рурську й Саарську області необхідно було підпорядкувати контролю Об’єднаних Націй. У.Черчілль висунув проект розділу Німеччини на 3 частини: Пруссію, Рур та Південну Німеччину (Баварія, Вюртемберг, Пфальц, Саксонія, Баден), яку він пропонував включити разом із придунайськими країнами Європи до складу Дунайської конфедерації. За наполяганням Й.Сталіна розгляд нім. питання було покладено на Європ. консультативну комісію. Учасники конференції прийняли рішення щодо передачі Кенігсберга (нині м. Калінінград, РФ) СРСР. До Польщі передбачалося приєднати Сх. Пруссію та "Оппельнську провінцію", сх. польс. кордон мав проходити по "Керзона лінії", західний — по річці Одер. На Т.к. Ф.Рузвельт виклав свою схему майбутньої міжнар. організації безпеки, основою якої мали стати Об’єднані Нації. Була прийнята Декларація трьох д-в щодо спільних дій у війні проти Німеччини та післявоєнного співробітництва. У ній наголошувалося, що США, Велика Британія та СРСР працюватимуть спільно як під час війни, так і в післявоєнний час; кер-во трьох д-в визнало свою відповідальність у справі забезпечення миру, що буде схвалений переважною більшістю народів планети. Обговоривши за участю дипломатичних радників майбутні глобальні проблеми людства, керівники США, Великої Британії та СРСР зобов’язалися сприяти активній співпраці, взаємодії та входженню до світ. сім’ї демократ. країн усіх великих і малих народів, які прагнуть усунення тиранії, рабства, пригноблення й нетерпимості. У декларації наголошувалося, що ніяка сила у світі не зможе завадити союзним д-вам знищити нім. армії на суходолі, підводні човни на морі й зруйнувати їхні військ. з-ди з повітря. У прийнятій на Т.к. Декларації трьох д-в про Іран було зафіксовано намір урядів США, СРСР та Великої Британії зберегти повну незалежність, суверенітет і територіальну недоторканність Ірану. Учасники декларації заявили, що вони розраховують на участь Ірану в забезпеченні по завершенні війни міжнар. миру та безпеки згідно з принципами Атлантичної хартії (1941).