Мне мне нужно написать сравнительную характеристики рыцарства и средневековой деревни.это названия параграфов 6 класс средние века

К середине XI в. в Европе установился общественный строй, который современные историки называют феодальным. Власть в обществе принадлежала землевладельцам-феодалам, светским и церковным. Подавляющее большинство населения составляли зависимые крестьяне. Привилегии и обязанности господ и крестьян оформились определенными обычаями, писаными законами и установлениями.

Каждый крупный феодал раздавал часть земель с крестьянами мелким феодалам в награду за службу, они же давали ему присягу верности. Он считался по отношению к этим феодалам сеньором (старшим), а феодалы, которые как бы «держали» от него земли, становились его вассалами (подчиненными). Вассал был обязан по приказу сеньора выступать в поход и приводить с собой отряд воинов, участвовать в суде сеньора ему советом, выкупать сеньора из плена. Сеньор защищал своих вассалов от нападений других феодалов и восставших крестьян, награждал их за службу, обязан был заботиться об их осиротевших детях. Случалось, что вассалы выступали против своих сеньоров, не выполняли их приказов или переходили к другому сеньору. И тогда только силой можно было заставить их подчиниться, особенно если сеньор вынуждал вассалов слишком долго участвовать в войне или плохо награждал за службу.

Главой всех феодалов и первым сеньором страны считался король: он был высшим судьей в спорах между ними и во время войны возглавлял войско. Король был сеньором для высшей знати (аристократии) — герцогов и графов. Ниже стояли бароны и виконты — вассалы герцогов и графов. Бароны были сеньорами рыцарей, у которых уже не было своих вассалов. Вассалы должны были подчиняться только своим сеньорам. Если они не были вассалами короля, то могли не выполнять его приказы. Такой порядок закреплялся правилом: «Вассал моего вассала — не мой вассал». Отношения между феодалами напоминали лестницу, на верхних ступеньках которой стояли самые крупные феодалы, на нижних — средние, еще ниже — мелкие. Такую организацию феодалов историки называют феодальной лестницей.

(Слайд №5)

Феодальное право регулировало отношения между господами и их зависимыми крестьянами. Например, крестьянская община была вправе не подчиниться сеньору, если он требовал налог больший, чем предусматривался обычаем этой общины или договором между крестьянами и господином земли. Когда начиналась война с другим государством, король призывал в поход герцогов и графов, а те обращались к баронам, которые приводили с собой отряды рыцарей. Так создавалось феодальное войско, которое обычно называют рыцарским.

(Слайд №6)

Нередко случалось так, что феодальное право нарушалось . Это вызывало негодование крестьян, что влекло за собой восстания. Самыми крупными из них были восстания во Франции и Англии.

(Слайд №7)

В 1358 году во Франции вспыхнуло крупное антифеодальное восстание, которое позже стали называть Жакерией. Причиной тому послужила экономическая разруха, вызванная Столетней войной на территории Франции, налоговый гнёт, а также эпидемия чумы («чёрная смерть»), которая унесла от трети до половины населения, что, в свою очередь, привело к снижению заработной платы и изданию законов, направленных против её роста. Поселения и участки крестьян не были защищены (в отличие от городов) от грабежей как англичан, так и французской наёмной армии.

Толчком к Жакерии послужили новые денежные обложения и повинности. Восстание началось 28 мая в местечке Сен-Лё-д’Эссеран (области Бовези) и возглавил его Гильом Коль(Каль) , родом из бовезийской деревни Мело, ставший «генеральным капитаном жаков». Восстание было жистоко и кровопролитно подавлено, самого Каля казнили.

(Слайд №8)

(Слайд №15)

Відповідь:

Юлій Цезар вперше був призначений диктатором під час Громадянської війни рішенням претора Марка Емілія Лепіда влітку 49 року до н. е. для організації виборів у Римі. Він у цей час перебував в Іспанії, переслідуючи війська Помпея, і після повернення до столиці склав свої повноваження. Вдруге Цезар був заочно призначений диктатором восени 48 року до н. е. за ініціативою консула Публія Сервілія Ісавріка коли перебував з військом у Єгипті — отримавши необмежені повноваження на рік (замість традиційних шести місяців), Цезар призначив своїм помічником (начальником кавалерії) Марка Антонія, якого направив на Апенніни для управління Італією.

Після отримання вирішальної перемоги у битві при Тапсі (нині — Туніс) у 46 році до н.е., коли Цезарю підкорилась уся Північна Африка, він був утретє призначений диктатором, тепер вже на десять років, що, враховуючи його вік, 54 роки, розглядалось як пожиттєвий термін. Відмовившись від необмежених повноважень, наступнорго року Цезар був укотре обраний консулом і, здобувши 17 березня 45 року до н.е. перемогу біля міста Мунда (сучасна Іспанія) над військами Помпея Молодшого, повернувся в Рим, де рішенням сенату доповнив своє ім'я титулом «імператор», яке використовувалось для позначення полководця-переможця.

14 лютого 44 року до н.е. Імператор Гай Юлій Цезар учетверте став диктатором і другим, після Луція Корнелія Сулли, хто всупереч римській традиції отримав повноваження без всяких часових обмежень. Однак, на відміну від Сулли, який відмовився від диктаторських повноважень після завершення реформ, Цезар став першим, хто в Римі прямо заявив про намір правити довічно. Як цензор він мав право визначати склад сенату, як народний трибун — накладати вето на сенатські декрети, що позбавляло народні збори реального впливу на політичні процеси.

ісля вбивства Юлія Цезаря в березні 45 року до н. е. влада в Римській республіці перейшла до Марка Антонія, послідовника Цезаря, якого підтримали війська. Скориставшись заворушеннями, які охопили Рим, він швидко заволодів архівом Цезаря і державною скарбницею. Проте свої претензії на спадщину вбитого диктатора заявив 18-річний Гай Октавіан Фірін, внучатий племінник Цезаря, який таємно був ним усиновлений і призначений спадкоємцем.

Взявши собі ім'я свого прийомного батька (і приховуючи родове, проте незнатне, Октавіан), Гай Юлій Цезар розпочав закулісну боротьбу проти Марка Антонія. Користуючись підтримкою Цицерона, а подекуди закулісними інтигами, Октавіан зробив стрімку військову кар'єру і в 20 років став консулом. У 43 році до н. е. Марк Антоній, Октавіан і Марк Емілій Лепід утворили Другий триумвірат, який на 5 років перебрав владу у сенату для наведення в країні порядку. Скориставшись надзвичайними повноваженнями, триумвіри постановили вбити 300 сенаторів, причетних до смерті Цезаря, а наступного року розбили війська Брута і Кассія, вбивць Цезаря. За наполяганням Марка Антонія до проскрипційних списків попав і сенатор Марк Тулій Цицерон (як запеклий опонент Юлія Цезаря), чия рука і голова після його вбивства були виставлені на загальний огляд у Римі.

В 40 році до н. е. триумвіри розділили між собою сфери вливу — Октавіан отримував Захід республіки, Антоній, який на цей момент одружився з сестрою Октавіана, — Схід, а Лепід — Африку.

Ще за рік перед цим, прагнучи реалізувати плани Цезаря і здійснити похід проти Парфії, Антоній прибув до Єгипту, де познайомився з царицею Клеопатрою, колишньою коханкою Юлія Цезаря, від якого та народила сина Цезаріона. Закохавшись в неї, Антоній фактично перестав займатись державними справами, а в 36-37 роках до н. е. провів невдалу кампанію проти Парфії. В той же час Клеопатра за ці роки народила йому трьох дітей.

Щоб помститись, Октавіан наказав розшукати і оголосити заповіт Антонія, за яким Цезаріон ставав спадкоємцем Риму, а діти Антонія від Клеопатри — правителями Вірменії, Сирії, Малої Азії та Кіренаїки. Новини про це викликали занепокоєння римських сенаторів і вони оголосили Клеопатрі війну. Вирішальна битва відбулась 2 вересня 31 року до н.е. біля мису Акцій, на узбережжі Іонійського моря, — єгипетський флот був розбитий.

Через рік Октавіан завоював столицю Александрію Єгипетську і 1 серпня 30 року до н.е. Марк Антоній був змушений покінчити життя самогубством. Того ж дння за наказом Октавіана були вбиті Цезаріон та Антілл, старший син Антонія від першого шлюбу. Через кілька днів і Клеопатра після невдалих спроб отримати від Октавіана гарантії власної безпеки і передачі престолу своїм дітям позбавила себе життя.

Промислова революція в Англії

Цьому сприяв і аграрний переворот XVI — XVII ст., внаслідок якого прискореними темпами розвивалося високотоварне, базоване на фермерській основі, сільське господарство. Англійські фермери інтенсивно господарювали, поліпшуючи агротехніку і агрокультуру. Поширилася сівозмінна система, травосіяння. Широко застосовували парові плуги, машини, дренажні роботи, використовували мінеральні добрива. Аграрні зрушення сприяли вивільненню великої кількості людей і створили резерв єдиного національного ринку, який стимулював розвиток господарства в цілому. Зовнішньо-економічні передумови промислового перевороту в Англії полягали у безоглядному пограбуванні колоній. На кінець XVIII ст. Англія перетворилася у найбільшу морську і колоніальну-Державу світу. Величезні прибутки, які забезпечувалися пануванням у світовій торгівлі, використанням незліченних багатств Північної Америки, Індії та інших колоніальних володінь, вкладалися в англійську промисловість.

Надзвичайно сприятливими для промислового перевороту було географічне розташування Великої Британії та природно-економічні умови країни — водні комунікації, зручні гавані, великі поклади залізної руди та вугілля, наявність сировини для текстильної промисловості.