Как я понимаю красату человека рафт

я думаю, что истинная красота человека – это внутренняя красота, его душа, горячее, отзывчатое, доброе сердце. ведь если один человек готов сделать для другого всё, отдать самое дорогое, отозваться на любую просьбу, в любых ситуациях, не думая о , то это и есть красивый человек, которому даже внешняя непривлекательность не помешает творить добро. я за душевность, справедливость и истинную красоту человека. таких людей должно быть много, тогда и мир изменится в другую, хорошую сторону, не будет зла, драк, убийств, войн. 

    не может быть красивым тот, в чьем сердце живет злоба, жестокость, зависть, подлость, жадность или лицемерие. все эти низкие качества обязательно наложат свой отпечаток даже на самое идеальное и красивое лицо. не можем мы назвать красивым и лентяя, который целые дни проводит в «ничегонеделании», чья жизнь абсолютно бесцельна и бесполезна. на мой взгляд, не может быть по-настоящему красивым человек равнодушный. на его лице не отражается мысль, в его взгляде нет искорки, в его речах отсутствуют эмоции. человек с пустым взглядом и отпечатком скуки на лице — непривлекателен. 

Объяснение:

Представьте себе, что один древний путешественник, побывавший в индии, вернулся на родину. -если бы ты знал,- рассказывл он приятелю,- какая удивительная страна индия! там на кустах растёт белая шерсть. -ну какой же ты выдумщик

и враль! -не хочешь-не верь! я видел собственными глазами: земледельцы срезают белую шерчть с кустов, а то, точно с овец, и делают из неё красивые и прочные но самое необыкновенное даже не эта шерсть, а то, что индийцы добывают

мёд без всяких пчёл. они выжимают сок из тростника и уваривают его на огнею сок становится твёрдым и хрустит на зубах подобно соли. а на вкус он слаще пчелиного мёда! - свете нет ничего слаще пчелиного мёда! лгал ли

путешественник? почему его рассказ встретил недоверие и удивление?

Протягом 1743-1745 років Кирило Розумовський під іменем Івана Обидовського навчався в найкращих європейських університетах. У Берліні він проходив навчання у знаменитого математика Леонарда Ейлера, слухав лекції у Гданську, Кенігсберзі, Данцігу, побував у Франції, Італії, вивчаючи німецьку, французьку й латинську мови, географію, універсальну історію тощо.

Після цього, незважаючи на юний вік, він очолив Академію наук Російської імперії та керував нею цілих 52 роки, тобто аж до 1798 року. 

В умовах абсолютистської Російської імперії на центральному майдані Глухова, за участю представників від усіх станів Лівобережної України, відбулися вибори нового гетьмана, у результаті яких правителем автономії став Кирило Розумовський (сам він в Глухів не приїхав). А 13 березня 1751 року російська імператриця вручила Розумовському владні гетьманські клейноди – булаву, прапор, бунчук, печатку та литаври. У Петербурзі за відносини з Українським гетьманатом стала відповідати Колегія іноземних справ Російської імперії. Однак у 1756 році українців знову перепідпорядкували Сенату.

Своє гетьманування Кирило Розумовський розпочав з того, що скасував різні обтяжливі збори з населення Лівобережної України. Він ліквідував митниці між Україною та Росією, що полегшило життя купців, але зменшило доходи до скарбниці Українського гетьманату. Великою пільгою для козацької старшини став гетьманський дозвіл на виробництво горілки.

Однією з найголовніших справ Розумовського на гетьманській посаді стало реформування судового устрою України. У той час на Лівобережній Україні діяв Генеральний суд на чолі з генеральним суддею, апеляції на рішення якого подавалися до Генеральної військової канцелярії та гетьмана. Нижчими ланками судочинства лишалися полкові й сотенні суди.



Українські козаки

Універсалом від 17 листопада 1760 року К. Розумовський запровадив новий порядок судочинства, згідно з яким Генеральний суд очолювали два генеральні судді, а до його складу входили вибрані від старшини представники кожного з 10 полків. Генеральний суд розглядав справи генеральної старшини, полковників, бунчукових і військових товаришів, канцеляристів та осіб, які перебували під особистою опікою гетьмана. Крім того, цей суд став органом нагляду за місцевими судами, найвищою апеляційною інстанцією, в зв’язку з чим Генеральну військову канцелярію було позбавлено судових функцій (17 лютого 1763 року).

Загалом судова реформа, здійснена К. Розумовським, відповідала інтересам козацької старшини.