Кратко охарактеризуйте творчество художников-передвижников

Передвижники – это живописцы реалистического направления, входившие в крупнейшее русское прогрессивное демократическое объединение – Товарищество передвижных художественных выставок (1870- 1923гг). Созданное по инициативе Г.Г. Мясоедова, Н.Н. Ге, В.Г. Перова, Товарищество включило в свой состав передовые силы русской демократической художественной культуры, в частности ряд членов распадавшейся уже к тому времени Артели художников; оно развивало лучшие традиции этого объединения. Товарищество представляло собой принципиально новую, своеобразную творческую организацию художников, возникновение которой, однако, было подготовлено предшествовавшим развитием русского реалистического искусства и особенно искусства 50-60-х годов 19 века.

На протяжении 70-80-х годов 19-го века творчество передвижников углублялось и совершенствовалось. Их организация крепла, приобретала все больший авторитет и популярность у широкой публики.

2. В.А. Серов – выдающийся представитель передвижников.

Выдающимся представителем передвижников является В.А. Серов, родившийся в 1865 году в Петербурге. С 9-ти летнего возраста он был учеником И.Е. Репина; совместно с ним совершил в 1880 году поездку в Запорожье, во время которой работал рядом с учителем, непосредственно знакомясь с жизнью народа.

В 1880-1885 годах Серов учился в Петербургской Академии художеств и строгую школу рисунка и живописи под руководством П.П. Чистякова. Творческая дружба, связывавшая Серова с его учителями, сыграла важную роль в преемственности развития традиций русского реализма.

Большое значение для Серова имело постоянное, вдумчивое изучение им русских и западноевропейских музеев. Демократизм, правдивость и искренность, пристальное внимание к человеку и родной природе, острое ощущение современной жизни в сочетании с глубоким освоением художественного наследия составляют характерные черты творчества Серова.

Уже в возрасте 22-23 лет он создал классические произведения русской живописи: картины «Девочка с персиками» (1887г.), «Девушка, освещенная солнцем» (1888г.), «Заросший пруд. Домотканово» (1888г.). Этими произведениями Серов, творчески развивая реалистические завоевания своих предшественников, открыл новую страницу в истории русской живописи. «Девочка с персиками» и «Девушка, освещенная солнцем» – это поэмы о юности, проникнутые жизнерадостным, оптимистическим мироощущением художника, воспринимающего мир в его красочном богатстве и разнообразии.

В ранний период творчества (1880-90-е гг.) Серов любил писать портреты на солнце, среди природы, прослеживая игру солнечных лучей – портрет О.Ф. Серовой «Летом», (1895г.).

Пейзажи раннего периода – «Осенний вечер. Домотканово», «Зима в Абрамцеве» отличаются точностью и объективностью наблюдений, четкостью композиционного построения, богатой, тонко разработанной гаммой, материальностью живописи.

В 1894 году Серов становится членом Товарищества передвижников. Во второй половине 90-х годов под влиянием подъема революционных настроений в стране Серов создает ряд правдивых и задушевных работ, посвященных русской деревне: картины «Октябрь. Домотканово» (1895г.), «Зимой» (1898г.), пастель «В деревне. Баба с лошадью» (1898г.), «Баба в телеге» (1899г.), акварель «Серый день» (1897г.), полный драматизма рисунок «Безлошадный» (1899г.). Пейзажи 90-х годов, написанные в скупой тональной гамме, отличаются простотой и типичностью: это образы крестьянской России, исполненные глубокого настроения, окрашенные суровым и грустным лиризмом. Прямым откликом на революционные события была небольшая картина «Встреча. Приезд жены к ссыльному» (1898г.). С этой группой работ, ярко обнаруживающих демократические тенденции Серова, связаны также пастель «Пушкин в деревне» (1899г.) и акварель «Пушкин в парке» (1899г.), воссоздающие прочувствованный образ великого поэта.

Конец 1890-1900 гг. – период новых разнообразных творческих исканий художника. Он создает многочисленные портреты, глубокие по замыслу, различные по жанрам – от интимно-лирических до монументальных, от острых набросков до портретов-картин. Серов выступает в это время как мастер художественной типизации, выявления характера. Каждый портрет для Серова, по его выражению, - «целая болезнь» – с такой творческой страстью углубляется он в изучение натуры, ищет новые средства художественной выразительности, добивается яркого раскрытия социально-психологической сущности человека, стремится выразить свое отношение к нему. Обаятельны женские портреты С. М. Лукомской (акварель, 1999г.) и М.Н. Акимовой (1908г.), отмеченные одухотворенностью образа, высоким мастерством рисунка и живописи, передающие тончайшие оттенки душевного состояния. В этот период Серов охотно рисует детей, тонко подмечая особенности детской психологии: «Дети» (1899г.), «Мика Морозов» (1901г.).

Боротьба плебеїв з патриціями

Процес оформлення країни в Стародавньому Римі супроводжувався запеклою соціальною боротьбою, основними учасниками якої були плебеї і патриції. Вигнання останнього римського царя, Тарквінія Гордого, який узурпував владу після вбивства Сервія Тулія, прийнято завершать царський період римської історії. В кінці VI ст. до н. е. йому на зміну приходить республіканська форма правління. Юридично законодавча влада належала центуріатних коміцій, в яких вирішальну роль грали патриції, котрі мали стійку більшість голосів. Величезне значення мав сенат, що складався з колишніх магістратів, Який стверджував рішення, прийняті в комициях. Тільки патриції могли стати сенаторами. На чолі виконавчої влади в цей час були консули, котрі володіли вищою цивільною і військовою владою. Консульські посади, також як і інші нижчі магістратури, займалися виключно патриціями.

Таким чином, патриції який продовжував відігравати провідну роль як в економічній, так і в політичному житті. Відповідно до цього і формулювалися вимоги плебеїв. Перш за все - це допуск до громадської землі. Справа в тому, що патриції і плебеї володів землею на абсолютно різних підставах. Якщо плебеї мали у власності лише невеликі земельні ділянки, то патриції, крім свого особистого наділу, могли користуватися землею з громадського фонду.

Навіть після реформ Сервія Тулія, утворивши з патриціями єдину громаду людей, отримавши право служби в римському війську і участі в центуріатних коміцій, плебеї залишилися поза патриціанської родової організації. Тому право допуску до громадської землі вони так і не отримали. В умовах малоземельем росла їх заборгованість. Багато плебеї взагалі залишилися своїй землі. Над деякими з них нависла загроза боргового рабства.

З іншого боку, формально отримавши можливість участі в політичному житті Рима, плебеї не мали права займати державні посади і, відповідно, потрапити в число сенаторів. Таким чином, вимоги плебеїв зводилися до допуску до фонду громадських земель, рівноправність з патриціями в політичному житті, а також до скасування Боргова кабали, обмеження боргового відсотка і т. П

В результаті перетворень, здійснених Сервієм Туллієм, плебеї виявилися в рамках однієї цивільної громади з патриціями. Але вони, отримавши лише право входження в її військову організацію, змушені були проливати кров в запеклих військових зіткненнях Риму зі своїми сусідами. Однак в 494 р. До н.е. е., коли йшла війна з латинськими племенами, плебеї, які становили більшу частину римського війська, відмовилися вирушити в похід і пішли на Священну гору поблизу Рима. Це отримало назву першої сецесії - своєрідної військової страйку. Патриціанські командири виявилися без воїнів. Зважаючи на загрозу захоплення Риму патриції змушені були піти на поступки плебсу - погодитися на введення магістратури, що представляла виключно плебейські інтереси. Це була посада народних трибунів, які обиралися з плебеїв. Народні трибуни були захисниками інтересів плебеїв. Вони мали право накладати заборону ( «вето») на розпорядження патриціанських магістратів або рішення сенату, скликати плебеїв на їх загальні сходки (плебейські народні збори) і захищати від несправедливості будь-якого плебея, що шукав захисту в будинку народного трибуна. Особистість народного трибуна вважалася недоторканною.

Трохи пізніше консул Спурій Кассій запропонував перший проект аграрної реформи, в якому передбачалася можливість для плебеїв розділу земель, захоплених під час воєн. Патриціям вдалося провалити цей закон. Однак в 456 р. До н.е. е. народному трибуну Іцілію вдається провести через коміції закон про розподіл землі між бідняками на обмеженій території поблизу Рима.

УКРАЇНА

12418 / Коментарів нетІсторія Конституції України

27 червня 2007 р

джерело

1 лайков128 червня 1996 року Верховна Рада України прийняла нову Конституцію України - першу Конституцію незалежної української государства.Депутати працювали над проектом, залишаючись у сесійній залі всю ніч з 27 на 28 червня.

Парламентарії врахували зауваження Президента України, а також підтримали всі спірні статті проекту - про державні символи України, про державну українську мову, про право приватної власності в Україні.

Прийняття конституції закріпило правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність.

Прийняття конституції було найважливішим кроком у забезпеченні прав людини і громадянина, сприяло подальшому підвищенню міжнародного авторитету України на світовій арені.

Розглядаючи питання про конституційні права України, необхідно звернеться до видатних пам'яток правової культури України.

Ще в княжі часи, коли починалося формування феодального права, з'явилася «Руська Правда» князя Ярослава Мудрого - найважливіший юридичний пам'ятник Київської Русі. На ім'я автора це документ ще називають «Правдою Ярослава». У наступні століття цей документ доповнювався і змінювався. В даний час відомо 106 списків «Руської Правди», складених у XIII-XVII ст. Вони відображають певні етапи розвитку феодалізму в Київській Русі, включають в себе права власності, види договорів, кримінальне право.

«Руська Правда» і місцеве звичаєве (Ця інформація базується на звичаях) право були чинним законом в Литві, до складу якої входили північні і центральні українські землі. У XVI ст. тут видаються три збірки законів (1529, 1566 1588 pp.), які отримали назву Литовські статути. У них регулювалися питання кримінального права і процесу. Ці документи захищали інтереси шляхти. Литовський статут 1588 р тривалий час був чинним законом на землях України. Литовські статути були кодексом феодального права, в якому інтереси шляхти ретельно захищалися нормами цивільного і кримінального права.

Серед пам'яток правової культури України значне місце займають збірники магдебурзького права, що діяли в містах, які звільнялися від управління і суду феодала і користувалися правом самоврядування (виникло в місті Магдебурзі). Магдебурзьке право встановлювало порядок виборів і функції органів міського самоврядування, суду., Купецьких об'єднань, цехів, регулювало питання торгівлі. Опіки, спадкування, визначало покарання за різні види злочинів.

Українські міста одержували магдебурзьке право від литовських князів, польських королів, російських царів, а також українських гетьманів. Першим це право на Україні одержали міста: Санок (1339г.), Який був в Галицько-Волинському князівстві; Львів (1356г.); Київ (протягом 1494-1497 рр.); Станіслав (1663 г.), нині Івано-Франківськ. Пізніше магдебурзьке право отримало більшість міст України: Вінниця, Глухів, Дубно, Житомир, Козелець, Лубни, Полтава, Чернігів та ін.

Фактичне застосування магдебурзького права в Україні припинилося після поширення в ній в 1783 р «Установи для управління губернією Всеросійської імперії» 1775 і створення загальноросійської судової системи. Указом 1831 р Микола І скасував магдебургсоке право по всій Україні, крім Києва, де воно збереглося до 1835 року в містах Західної України, які після першого поділу Польщі в 1772 р відійшли до Австрії, застосування магдебурзького права було припинено в 1786 р

У XVII ст. Поряд з місцевим звичаєвим правом, польсько-литовським законодавством і магдебурзьким правом з'явився документ, який підтверджує політичну і правову автономію України в складі Російської держави. До складу цього документа увійшли: Березневі статті (Перяславські договори або Договір Богдана Хмельницького) 14 березня 1654 р вказані до них статті Богдана Хмельницького (статті Війська Запорозького) 21 березня 1654 р подані російському царю, і царські укази до них.

Перша в історії українського народу дійсно демократична народна конституція з'явилася при Ф. Орлика на початку XVIII в. (Згадайте з курсу історії України, коли і за яких обставин П. Орлик став гетьманом України).