Общие между кимакский и карлукским каганатом! ! 15 ​

Первые сведения о карлуках, известных под названием булак, относятся к V в. Эти кочевые племена занимали территорию между Алтаем и восточным побережьем оз. Балхаш. В состав карлукского объединения входили племена булак, чигиль и ташлык. Вожди носили титул эльтебер.

В 742 г. карлуки уйгуры и басмылы разбили восточных тюрок, на месте их каганата возникло новое государство - Уйгурский каганат (744-840 гг.). В 746 г. карлуки потерпели поражение от Уйгурского каганата и переселились в Семиречье. В середине VIII в. развернулась борьба за тюргешское наследство между карлуками и огузами. В результате огузы ушли к Сырдарье, а в Семиречье остались карлуки, которые образовали раннефеодальное государство - Карлукский каганат. Столица - Суяб. Вождь карлуков носил титул джабгу, а с 840 г. - титул кагана.

В составе карлукской конфедерации входили девять племен. Наиболее крупными были: тухси, чигили, азкиши, тюргеши, халаджи, чаруки, барсханы. В VIII-X вв. шел интенсивный процесс тюркизации.

Карлукские племена занимали территорию: от Джунгарского Алатау до среднего течения Сырдарьи, между озерами Балхаш и Иссык-Куль, долины рек Или, Чу, Талас, отроги Тянь-Шаня, Испиджабскую область до Отрара.

На западе карлуки вели борьбу с арабами, пытавшимися завоевать Мавераннахр, - область между Амударьей и Сырдарьей (Средняя Азия).

В 840 г. в центрально-азиатских степях произошло важное событие: прекратил существование Уйгурский каганат. Енисейские кыргызы вынудили уйгуров переселиться в Турфанский оазис и в район Ганьчжоу. Карлукский джабгу Бильге Кюль Кадыр-хан заявил о правах на верховную власть, приняв титул кагана. В конце IX в. арабы захватили Испиджаб, Тараз, население приняло ислам. Карлукский каган временно перенес ставку из Тараза в Кашгар.

В государстве карлуков племена владели уделами. Это мешало централизованному управлению, власть карлукских джабгу была номинальной. Удельные правители, стоявшие во главе крупных племен, были фактически независимы. Привилегии знати передавались по наследству.

В карлукском государстве была военно-административная система управления. Общество характеризовалось социальным и сословным неравенством. Самую бесправную группу составляли рабы. Основную массу населения составляли общинники. Существовала строгая иерархия аристократической верхушки. Разделялись по своей значимости роды и племена.

Кимакский каганат (IX - начало XI вв.)

Кимаки (в китайских источниках яньмо) в начале VII в. жили в Монголии. К середине VII в. они откочевали в районы севернее Алтайских гор, в Прииртышье. Обособление племени произошло после распада Западно- Тюркского каганата в 656 г.

После распада в 840 г. Уйгурского каганата часть входивших в него племен присоединились к кимакскому объединению. В федерацию кимаков входили племена: эймур, имак, кыпчак, татар, байандур, ланиказ и аджлар. Самым крупным племенем были кыпчаки. В период с VIII до начала ХI вв. они расселились от Алтая и Иртыша на востоке до южно-уральских гор и Итиля (Волги) - на западе.

Во второй половине VIII-IX вв. кимакские племена прочно укрепились от Среднего Иртыша до Джунгарских ворот и продвинулись на запад до Южного Урала и Сырдарьи. Глава кимакских племен носил титул байгу (ябгу). После того, как в конце IX - начале Х вв. сложился Кимакский каганат, стал носить высший тюркский титул - каган. В начале Х в. определились рубежи кимакского государства. Ставка кимакского кагана - Кимакия (Имакия) на Иртыше.

В каганате формировалась удельно-племенная система, развивались патриархально-феодальные отношения. Каган назначал правителей уделов из представителей племенной знати. Вожди крупных племенных объединений стремились укрепить свою власть, превращались в полузависимых ханов. В кимакском обществе существовало социальное расслоение, налоги.

В начале XI в. стремление кыпчакских ханов к самоопределению, междоусобицы и миграции кочевых племен привели к падению Кимакского каганата.

Хозяйство карлуков, огузов, кимаков

Существовало несколько различных хозяйственно-культурных типов, связанных с преобладанием кочевого или полукочевого скотоводства, наличием земледельческого хозяйства при полуоседлом скотоводстве или промысловой охоте и рыболовстве. Главным занятием было кочевое скотоводство. Важнейшую роль играло овцеводство. Исключительно важное место занимало коневодство. Огузы разводили двугорбых верблюдов. Пушнина была одним из предметов торговли. Полуоседлые и оседлые группы карлуков, огузов и кимаков занимались земледелием. Сеяли, главным образом, просо. Кимаки сеяли пшеницу и ячмень, выращивали рис.

Объяснение:

Объяснение:

Россияне известны своим гостеприимством. Они любят встречать гостей и с удовольствием ходят к друзьям и знакомым сами. Щедро накрытые столы – главный атрибут таких встреч. Даже если вас пригласили на чашку чая, то лучше не есть перед визитом – русские имеют обыкновение выкладывать перед гостями едва ли не все имеющиеся дома запасы, в том числе и собственного приготовления. Нет ничего обиднее для хозяйки, чем зрелище пустого стола в разгар посиделок. В ее представлении, это признак того, что гости еще голодны, и еды было припасено недостаточно

ответ:Загальна характеристика давніх, дохристиянських вірувань

Вірування усіх давніх народів були тісно пов'язані з їх повсякденним життям, навколишнім світом, природою. Древні люди намагались пояснити зміни, явища і сили в природі і суспільстві (невидимий світ) використовуючи наявні у них на той час поняття про стосунки між людьми (видимий світ). Таким чином сили природи уподібнювались людям, набували певних людських рис і в такому вигляді потрапляли у казки. Таким чином з'явилися поняття богів, янголів, демонів, чортів, водяників, мавок, русалок тощо.

Люди відкрили невидимий світ, пов'язаний зі світом видимим. Поява цих вірувань мала велике значення для людства, зокрема вона підготувала людей до сприйняття поняття Всевишнього, єдиного Бога, Сущого, Сили, яка управляє всесвітом (світом видимим і невидимим). Поява цього поняття означало появу нової віри — єдинобожжя, монотеїзму, яка прийшла на зміну багатобожжю і поширилась по всьому світу у складі основних світових віросповідань - іудаїзму, християнства, ісламу, буддизму, а також посіла важливе місце у індуїзмі, японських і китайських віруваннях (культ Неба).

На європейських і слов'янських землях поняття єдиного Бога поширилося в першу чергу завдяки християнству. Тому досить часто політеїстичні вірування у європейській і слов'янській літературі називають дохристиянськими, поганськими або язичницькими. Народні дохристиянські вірування чи язичництво — це величезний загальнолюдський комплекс світоглядів, вірувань, обрядів, що йдуть із глибин тисячоліть.

Походження слова "язичник" точно нез'ясоване. Найбільш ймовірно, що це слово пов'язане зі словом "язик" (мова), звідси його значення — плем'я, народ, люди, що говорять однією мовою. Саме як "народ" трактують це слово словники руської мови 17 ст.

За етимологічним словником української мови слово "язичництво" — це "віра племені людей, пов'язаних спільним звичаєм і походженням". Слово "язик" відповідає біблійному "гой" (євр.) або "gens" (лат.). Тут доцільно згадати, що в стародавньому Римі всі боги підкорених народів (gens) включалися до складу богів Риму і їх статуї ставилися в Римському Храмі Всіх Богів (Пантеоні). Саме проти цього "язичництва" боролися як іудаїзм так і християнство, розділяючи людей на язичників, які поклоняються своїм язичницьким (місцевим, народним) богам і людей, які шанують лише Всевишнього.

Саме віра у Всевишнього об'єднала людей з різних народів в єдину общину (церкву) і дала змогу вирішити велику кількість тих протиріч у питаннях вірувань, які існували у язичників. Тому саме ця віра була зроблена державною імператором Костянтином Великим в усій Римській імперії, після чого слово "язичник" стало синонімом слова "не римлянин", "варвар", "чужинець".

Тепер стає зрозуміло, чому Михайло Драгоманов вважав, що "язичницький" означає національний, крайовий, народний (тобто рідний для народу), а Митрополит Іларіон висловлював думку, що це слово означало саме "чужу віру", тобто те, що у греків та римлян означало "варвар".

Объяснение: