Сообщение про георгий аполлонович гапон

При всей стремительности промышленный взлет первых лет 20 века проходил в Италии нелегко. В стране по-прежнему не хватало капиталов, и многие предприятия строились на иностранные средства-англиийские, французские, немецкие и др. Экономическое отставание Италии, находившейся в окружении более сильных и развитых государств, представлялось ее правящей верхушке опасным, и итальянское правительство щедро субсидировало строительство, а подчас и эксплуатацию новых предприятий. В начале 20 века также большие, хорошо оборудованные металлургические предприятия возникли и в других районах Италии. Итальянская казна имела и «собственное» хозяйство. Государственной монополией являлась обработка табака, которой занимались разбросанные по всей стране государственные табачные мануфактуры. Государственной монополией была и добыча соли и некоторые другие отрасли производства. В стране возник грандиозный «пул»,в который входили итальянская металлургия, судостроение, производство оружия. Однако к началу первой мировой войны Италия была еще далека от того, чтобы догнать передовые капиталистические страны. К 1914 году Италия начала превращаться из аграрной страны в аграрно-индустриальную. Отсталый юг был превращен буржуазией в аграрный придаток северных провинций и своего рода внутреннюю колонию. Существовала система финансовых мероприятий, посредством которых средства «выкачивались» из юга и обращались на развитие промышленности северной Италии. 1901-1914 называют «Джолиттская эра». Развивалось образование и здравоохранение. Принято социальное законодательство. Правительство Джоллити отменило репрессивные меры, восстановила свободу печати, собраний, манифестаций. Возрастала активность рабочего класса. Создавались крестьянские лиги. В 1901 году они объединились в конфедерацию трудящихся земли. Узаконен воскресный отдых, ограничен рабочий график женщин и детей. Установлено хорошее отношение между работодателями и рабочими. В 1906 году профсоюзы объединились в ВКТ( всеобщая конфедерация труда). Джованни Джолитти- один из самых крупных политических деятелей Италии 20 века. Руководство и ИСП И ВКТ поддерживали курс реформ Джолитти. Но были и радикалы- революционеры.

«русалка дністровая» — український альманах, який видавала «руська трійця» 1837 р. в будимі (тепер будапешт). своїм змістом, мовою і навіть новою абеткою альманах рішуче заперечував анахронічні літературні традиції, культивовані до того в галичині, став подією в духовному житті освічених українців. «русалка дністровая» об'єктивно викривала політику денаціоналізації західноукраїнського населення, ігнорування та приниження історичних і культурних традицій усього українського народу. намагаючись піднести національну гідність своїх краян, м. шашкевич, я. головацький, і. вагилевич наголошували на історичній, культурній і мовній єдності мільйонів українців, роз'єднаних кордонами двох реакційних імперій. композиційно альманах складається з чотирьох розділів: «пісні народні», «складання», «переводи», «старина». отже, упорядники звернули увагу на найістотніші питання в розвитку національної літератури — її зв'язки з фольклором, із словесністю інших народів, з художнім досвідом минулого. розділ «складання» містив десять оригінальних творів упорядників альманаху. серед них — громадянський вірш «згадка», «погоня», ліричні поезії «розпука», «веснівка», «туга за милою», «сумрак вечірній» і казка «олена» м. шашкевича, «мадей» та «жулин і калина» і. вагилевича, поезія «два віночки» я. головацького. в альманасі принципово порушувалося й заплутане для галичан питання про шляхи розвитку української літературної мови. звернувшись до народного мовлення, орієнтуючись на багатство й красу мови усної поезії, діячі «руської трійці» вказали своїм сучасникам єдино правильний шлях у розв'язанні мовної проблеми. вони рішуче виступили за цивільну азбуку, що вже слугувала літературам східнослов'янських народів. «русалка дністровая» задокументувала початок становлення нової літератури в галичині. якщо досі тут культивувалися жанри «високої» поезії, представлені псевдопафосними панегіриками та на честь давньоруських князів і сучасних авторам митрополитів, якщо в тих запізнілих епігонсько-провінційних наслідуваннях іншомовної класицистичної літератури, власне, відбивалися кастові інтереси місцевого духовенства, то альманах розповідав про народ, його духовну творчість, звичаї та обряди, про його героїчну історію. замість мертвечини в альманасі забуяло життя. саме весняною свіжістю захопили ці справжні квіти «червоноруської» музи м. максимовича, а і. франко схарактеризував альманах як явище наскрізь революційне. не випадково складними були спроби видання альманаху, а після того негайний його арешт на довгі десять років.