Уявна подорож києвом за часів володимера великого

київська русь за правління ярослава мудрого (1019—1054 pp.)

внутрішня політика.  «володимир землю зорав, ярослав засіяв», — цим образним висловом літописець підкреслив наступність державних заходів ярослава мудрого щодо політики його батька — князя володимира святого. стосувалися вони передусім справи поширення християнства, проте цілком справедливими є й до інших напрямків політичної діяльності. ярослав мудрий докладав багато зусиль для збереження територіальної цілісності та єдності руської держави. він, зокрема, повернув під свою владу червленські міста, відвойовані під час князівських усобиць болеславом хоробрим. ходив також на північ, на узбережжя ійського моря, де в чудській землі заклав місто юр'їв. ярослав не полишав будівництва, розпочатого батьком, на південному кордоні країни. він, як свідчить літописець, «почав ставити городи по росі» й остаточно здолав печенігів. звістка про останню, переможну для ярослава, битву з печенігами, що відбулася під мурами києва, вміщена під 1034 p., омитрополита з русинів — іларіона. під тим самим роком літопис оповів про першопочатки головного монастиря русі — печерського, заснованого св. антонієм печерським. уже від кінця xi ст. печерський монастир став головним ідеологічним і культурно-освітнім центром київської держави. тут жили й працювали відомі письменники, історики та літописці: свв. феодосій, никон, нестор, художник аліпій, лікар агапіт. саме з ченців києво-печерського монастиря призначалися єпископи в усі землі київської держави. за ярослава було засновано й інші монастирі, зокрема монастирі св. георгія та св. ірини, про які «повість минулих літ» згадала під 1037 р.

налагодження внутрішнього життя було неможливим без впорядкування законів. до заходів у цьому напрямку вдавався свого часу князь володимир. та слава справжнього реформатора законодавства належить саме ярославові, адже він був першим, хто уклав писаний збірник руських законів. той документ дослідники називають «правдою ярослава», або «найдавнішою правдою». він складався з 18 статей, які поклали початок славнозвісному збірникові законів «руській правді».

збірник, або звід, руських законів, відомий під назвою «руська правда», складався впродовж кількох поколінь. найдавніша частина, т. зв. «найдавніша правда», створена за часів ярослава мудрого. окрему частину становлять статті, укладені ярославовими синами — т. зв. «статут ярославичів». до «руської правди» увійшли статті й пізніших часів. це й не дивно, адже збірник був чинним на землях україни, білорусі, литви, росії впродовж кількох століть, ставши основою для розвитку законодавства та судочинства.

у статтях ярослава йшлося про покарання за вбивство, побиття до крові чи синців, за вчинене каліцтво, виривання бороди й вусів, їзду на чужому коні, псування майна, переховування чужого холопа тощо. покарання передбачало здебільшого грошові виплати, хоч іще зберігалося право родичів на кровну помсту. гроші сплачувалися або на користь князя — їх називали «вірами », або на користь потерпілого чи його родичів — т. зв. головщини. тілесні покарання мали застосовуватися лише для холопів за побиття вільної людини. з-поміж мір покарання не було й смертної кари.

культурно-освітня діяльність ярослава, його заходи, спрямовані на стабілізацію внутрішнього життя, були надзвичайно вдалими. вони сприяли нечуваному культурному піднесенню руської держави, посилили міжнародний авторитет київської русі. своєю зваженою культурно-освітньою політикою князь ярослав зажив шанобливого ставлення нащадків, які стали називати його мудрим.

не менш вдалою була й  зовнішня політика ярослава мудрого.  князь-політик уникав воєн, намагався підтримувати з європейськими країнами добросусідські відносини. і хоч окремі збройні сутички довелося вести й ярославу, проте з жодною європейською країною київська русь часів його князювання не мала тривалого протистояння.

перевага надавалася не силі зброї, а силі розуму. у зовнішній політиці використовувались усі можливості дипломатії, з-поміж яких чільне місце посідали міждинастичні шлюби. недарма ярослава мудрого часом називають тестем європи.

традицію тісних відносин підтримувала київська русь часів ярослава мудрого з візантією. щоправда, добросусідські контакти потребували неабиякої мудрості та політичної витримки, бо відносини між державами не бувають завжди рівними. так, певним напруженням відзначалися відносини візантії та русі після утвердження на імператорському престолі константина ix мономаха 1042 p. 

Венский конгресс 1814-1815 гг. - общеевропейская конференция,в ходе которой была выработана система договоров,направленных на восстонавление феодально-абсолютистских монархий,разрушенных французской революцией 1786 года и нополеоновскими войнами,и были определены новые границы государств Европы потеряли суверенитет государства переселенцев в Северную Америку и вошли в состав Франции и Польши.В конгрессе,проходившем в Вене с октября 1814 по июль 1815 г. под председательством австралийского дипломата графа Меттерниха,участвовали представители всех стран Европы (кроме Османск ой империи).Переговоры проходили в условиях тайного и явного соперничества,интриг и закулисных сговоров.

Потеря суверенитета государств переселенцев в Северную Америку привела к сложным последствиям для отдельных еврорейских государств Восточной и Южной Европы,государств гор,которые также утратили суверенитет.Данную проблематику не удается рассмотреть в рамках поллетического процесса и в данный период.

С конца 80-х годов - начало 90-х годов ярче проявились тенденции к распаду идеологической, территориальной, политической и экономической целостности СССР. Ярким проявлением данного процесса стал - Августовский переворот. 

19 августа 1991 года по радио и телевидению был зачитан Указ вице- президента Г.Янаева и заявление Советского руководства, в котором было объявлено о болезни М.Горбачева и невозможности исполнения им своих обязанностей и о том, что всю полноту власти в стране берет на себя Государственный комитет по чрезвычайному положению СССР (ГКЧП). В состав ГКЧП вошли: Г.Янаев - вице-президент СССР, В.Павлов - премьер- министр, В.Крючков -председатель КГБ СССР, Б.Пуго – министр внутренних дел, О.Бакланов - первый председатель Совета обороны СССР, А.Тизяков — председатель Ассоциации Государственных предприятий и объектов промышленности, транспорта и связи СССР и В.Стародубцев- председатель Крестьянского союза. 

20 августа был опубликован своего рода манифест ГКЧП - обращение к советскому народу. В нем говорилось, что перестройка зашла в тупик - растоптаны результаты общенационального референдума о единстве Отечества (СССР), потеряли радости жизни десятки миллионов советских людей, в самом недалеком неизбежен новый виток обнищания). Вторая часть «Обращения» состояла из обещаний ГКЧП: провести всенародное обсуждение проекта нового Союзного договора, восстановить законность и правопорядок, поддержать частное предпринимательство, решить продовольственную и жилищную проблемы и т.д. Но, 21 августа путч провалился. М.Горбачев вернулся из Форса в Москву, лидеры ГКЧП были арестованы. Эти события ускорили распад СССР. 

1 декабря 1991 года состоялись всенародные выборы Президента Казахстана, им стал Н.А.Назарбаев, который 10 декабря вступил в должность. 10 декабря 1991 года Н.Назарбаев подписал принятый парламентом Закон о переименовании Казахской ССР в Республику Казахстан. 12 декабря 1991 года Президент издал Указ о реабилитации граждан, привлеченных к ответственности за участие в событиях 17-18 декабря 1986 года. 

16 декабря 1991 года был принят и в тот же день вступил в силу Конституционный закон «О государственной независимости Республики Казахстан». 

В статье1 Казахстан провозглашался независимым, демократическим и правовым государством. Территория Казахстана объявлялась целостной, неделимой и неприкосновенной. 

Согласно главе 2 закона, граждане республики всех национальностей, объединенные общностью исторической судьбы с казахской нацией, составляют вместе с ней единый народ Казахстана, который является единственным носителем суверенитета и источником государственной власти. За всеми казахами, вынужденно покинувшими территорию республики и проживающими в других государствах, закон признавал право иметь гражданство Казахстана, наряду с гражданством других государств, если это не противоречит законам государств, гражданами которых они являются. 

Глава 3 определяла структуру органов государственной власти и управления. Государственная власть осуществляется, гласил закон, исходя из принципа ее разделения на законодательную, исполнительную и судебную. 

Главой Республики Казахстан и ее исполнительной власти объявлялся Президент. 

Глава 4 определяла экономические основы государства. Закон гласил, что Казахстан обладает самостоятельной экономической системой и основывается на многообразии и равенстве всех форм собственности. Земля и ее недра, воды, воздушное пространство, растительный и животный мир, другие природные ресурсы объявлялись исключительной собственностью государства. 

Республика Казахстан является субъектом международного права и самостоятельно решает вопросы внешнеэкономической деятельности. Специальной статьей оговаривалось, что данный закон служит основой для разработки новой Конституции республики. С этого дня Казахстан юридически существует как суверенное государство.