Юнлэ и токугага как они взошли на пристол? всемирная ​

ответ:1

Объяснение:

Гетьма́нщина або Ві́йсько Запоро́зьке — українська козацька держава на території Наддніпрянщини, Сіверщини, Полісся та Східного Поділля. Веде свій початок від найбільшого козацького повстання в Речі Посполитій — Хмельниччини. Головою виступав виборний гетьман. З 1654 перебувала під протекторатом московського царя. Протягом другої половини XVII — початку XVIII століття, під час громадянської війни — часу розколу та правління окремими територіями різних гетьманів, останні, в боротьбі за єдиновладдя, визнавали верховенство Московського царства, Речі Посполитої та Османської імперії.

У 1667 за Андрусівським миром розділена по Дніпру на Правобережну і Лівобережну Україну. Після остаточного скасування в Речі Посполитій козацького устрою на Правобережжі 1699 року, продовжила існування лише на теренах Лівобережжя. Виконувала роль заслону для Московського царства від її військових супротивників. 1709 року, під час Великої північної війни, невдало намагалася перейти під протекторат Шведської імперії. Протягом 18 століття поступово втратила політичну і економічну автономію. 1764 року наказом імператриці Катерини ІІ інститут гетьмана було скасовано, а ще через рік Гетьманщину реформовано в Малоросійську губернію.

Оскільки з середини XIV й до 1780-х саме городові козаки були найчисленнішою групою служилого стану Гетьманщини, її також іноді згадують як Військо запорозьке Городове.

Значение Української козацької держави

Народження з Запорізької Січі Гетьманської держави було логічним продовженням формування нації і державності. Виняткову роль в цьому відіграв гетьман Богдан Хмельницький. При ньому держава набула всіх ознак республіканського демократичного устрою.

В цей час в Україні сформувалась нова верства населення — шляхта. В межах Гетьманщини саме шляхта і забезпечувала тяглість в існуванні українського політичного етносу з XTV по XIX ст. Шляхта, а не якийсь інший стан, пережила і сприйняла все краще від попередніх поколінь. Шляхта стала соціальним ідеалом нової української еліти Гетьманщини, яка досягла зрештою російського дворянського звання. Ця концепція грунтовно досліджена в монографії Н.Яковенко "Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна)".— Київ, 1994.

Объяснение:

Ісу́с Христо́с (івр. ישוע або יהשוה‎, грец. Ἰησοῦς Χριστός, лат. Iesus Christus; 2 до н. е.[1], Віфлеєм — 33, Єрусалим), також відомий як Ісу́с із Назаре́та[2] — єврейський проповідник та релігійний лідер першого століття,[3] засновник і центральна постать християнства, однієї зі світових релігій. Більшість християн вважають його втіленням Сина Божого, Богом і довгоочікуваним Месією про якого пророкували у Старому Заповіті.

До основних джерел інформації про Ісуса належать книги Нового Заповіту, зокрема Євангелія. Більшість дослідників античності погоджуються з тим, що Ісус справді існував, проте тривають дискусії навколо хронології його життя, соціального становища, культурного середовища, історичної достовірності Євангелій та того, наскільки точно вони зображують історичну персону. Ісус із Назарета народився в родині галілейських євреїв, після хрещення Іваном Хрестителем почав власне служіння. Проповідуючи усно, він зібрав навколо себе групу послідовників, котрі називали його «рабином». Ісус дискутував з іншими євреями стосовно питань про те, як найкраще слідувати за Богом, займався зціленням та навчав притчами. За те, що Ісус вступив у конфлікт з єврейськими релігійними елітами, його арештували, передали римській владі та розп'яли на хресті за рішенням префекта Понтія Пілата. Після його смерті послідовники поширили вістки, що він воскрес із мертвих, а громада, яку вони сформували, зрештою стала ранньою церквою.

За християнським віровченням, Ісус був непорочно зачатий від Святого Духа й народився від Діви Марії, дружини теслі Йосипа. Щоб зберегти дитя від переслідувань, сім'я втекла до Єгипту. Повернувшись пізніше в Галілею, Ісус був хрещений Іваном Хрестителем і розпочав проповідувати своє вчення про любов до ближнього, віру в Бога та його Царство Небесне. Згідно з релігійними догматами, Ісус зібрав 12 учнів-апостолів, зцілював хворих і творив дива. Зраджений своїм апостолом Юдою, помер через розп'яття задля спокути гріхів та ння людства, воскрес із мертвих і вознісся на небеса. Новий Заповіт зазначає, що Христос повернеться на Землю наприкінці світу й, відповідно до Нікейського символу віри, буде судити живих та мертвих. Переважна більшість християн вшановують Ісуса як Боголюдину, втілення Сина Божого й другої особи Святої Трійці, меншість конфесій цілком або частково відкидають останній догмат як не біблійний. Народження Христа щорічно святкують 25 грудня (7 січня у деяких східних церквах) на Різдво, розп'яття вшановують у Страсну п'ятницю, а воскресіння — на Великдень.

Ісуса шанують і в нехристиянських релігіях. В ісламі він постає одним з найбільших пророків під іменем Іса ібн Мар'ям, чудотворцем, що народився від діви. Втім, мусульмани заперечують його божественність, не вірять у розп'яття й вознесіння. Прихильники юдаїзму відкидають месіанство Ісуса, стверджуючи, що той не виконав месіанських пророцтв, заперечують його божественність та воскресіння. Образ Ісуса Христа втілений у багатьох творах літератури, образотворчого мистецтва, музики, театру і кіно.