1. чи мають підстави докори с. єфремову за оборудку з власного совістю, як про це написав б. антоненко-давидович? зі спогадів мовознавця, публіциста, активного учасника національно-визвольних змагань і дисидентського руху опору бориса антоненка-давидовича: «комюніке дпу про викриття контрреволюційної підпільної організації сву та перші повідомлення в пресі про початок судового процесу в харкові, тодішній столиці радянської україни, викликали в усіх подив: що ж це за всеукраїнська організація, в якої нема на україні периферії? поодинокі особи з різних українських міст, посаджені на стільці підсудних, аж ніяк не вкладалися в поняття периферії. так само не клеїлось у повідомленнях про існування суму - спілки української молоді, цього бойового терористичного додатка до сву, репрезентованого на процесі лише двома молодиками. а де ж інші? чи вони повтікали кудись, чи їх не викрито, чи, може, такої спілки взагалі не існувало, бо арифметичне число 2 занадто мале, щоб відповідати поняттю спі проте усім відомо, що органи безпеки ніколи не помиляються, тож і всі дії їхні мають бути одностайно схвалені. та не тільки схвалені, а можна й треба наперед вимагати суворого вироку тим, кого вихопили з життя непомильні сталінські органи безпеки. це ставало нормою громадянської поведінки тої радянської людини, що воліла кривити власним сумлінням, ніж стати об'єктом переслідування. тільки-но розпочався судовий процес над сву в харкові, як по київських установах і підприємствах почалась кампанія загальних зборів робітників та службовців, на яких одностайно схвалювали резолюції з вимогою застосувати до підсудних найвищу міру покарання - розстріл. утриматись або, боронь боже, голосувати проти - було небезпечно, тим-то й була така "одностайність". їхати до харкова треба було з двох причин: по-перше, не виключено, що наступного дня прийдуть до мене брати заднім числом той підпис або ще належного інтерв'ю, а по-друге, треба кінець кінцем дізнатись, що ж справді відбувається на сцені харківської опери. радіопередача про перший день процесу, яку я слухав через навушники, бо гучномовців ще не було, вразила не тільки мене. підсудні, починаючи з єфремова, вважали за слушний обвинувачувальний висновок, котрий закидав їм терор, готування до повстання та всі ті смертні гріхи, за які розплата могла бути тільки ціною життя. але, коли допит підсудних дійшов до петра холодного з чернігова, той категорично відкинув його, і засідання суду перервали до вечора, а всіх підсудних одвезли до якась пружина в механізмі добре злагодженого процесу несподівано зіпсувалась, і її треба було конче спішно відремонтувати. на це пішло півдня, і вечірнє засідання почалося знову з допиту холодного. цього разу він беззастережно визнав обвинувачення за слушне, й допит решти підсудних пройшов зовсім гладко. чому сталась через кілька годин перерви така зміна в поведінці холодного - ми дізнаємось далеко пізніш, а тим часом годі було чимось пояснити її й зрозуміти».