Таблица 7 класса.мир художественной культуры возрождение. 1)деятели культуры 2) открытие , идеи 3)значение

Созданная в 1668-69 годах картина великого художника Рембрандта Харменса ван Рейна «Возвращение блудного сына» основывается на Библейском сюжете о Блудном сыне из Евангелия от Луки и является воплощением духовного и плотского, божественного, небесного и земного начал.

Данное полотно явилось результатом сомнений и мучительных чувств и переживаний зрелого автора. Он скорбит об утраченной молодости и сожалеет о невозможности изменить текущие дни. Многие искусствоведы и богословы трактовали изображение на картине с точки зрения воплощения земных страстей и божественной первоосновы.

Некоторые исследователи считают, что на картине художник изобразил себя в разных ипостасях, на разных стадиях духовного перерождения. С одной стороны, мастер представляет себя блудным сыном, кающимся в собственных грехах перед своим земным отцом и Богом, который изображён стариком. С другой – это старший сын, в котором воплощается совесть. Здесь же младший сын как символ упрека в грехах молодости. Старый отец принимает блудного сына, невзирая на его ошибки и промахи в жизни, он прощает его и жалеет.

Но стоит заметить, что художник не был чересчур набожным человеком. Он скорее думал по земному и обладал психологией простого человека, которому присущи земные страсти, страхи и переживания. Поэтому можно говорить, что «Возвращение блудного сына» есть иллюстрация того, как в одном человеке в конце его жизни происходит объединение внутреннего, духовного и внешнего, подверженного страстям мира.

В данном случае мытарь (блудный сын) содержит в себе воплощение сферы «дьявольских страстей», то есть молодости художника. Старший сын – совесть и мораль, основанные на божественных и общественных устоях.

Внутреннее «я» Рембрандта видно в центре картины. Он как бы наблюдает за тем, что происходит вокруг него. При этом он смотрит не только на персонажей картины, но и на зрителя, вовлекая его в свой мир переживаний.

Найбільшого розширення колоніальна система досягає в перші два десятиліття ХХ ст. тоді виникло переконання, що весь світ буде поділений між великими державами, а потім відбуватимуться тільки його переділи. Але цього не відбулося. Колоніальна система скоро почала розпадатися. Серйозний удар по ній був зроблений ще у другій половині ХІХ ст. революцією Мейдзи в Японії.

Після Першої світової війни стали реально незалежні Туреччина (Кемалістська революція), Іран (прихід Реза-шаха до влади), Китай (встановлення влади Гоміньдану). Отримали самоуправління Сирія, Ліван, Ірак. Остаточно розпалася колоніальна система після Другої світової війни. Умовною датою розпаду системи можна вважати 1960 рік – "Рік Африки", після чого залишилися тільки анклави колоніалізму. ХІХ – початок ХХ ст. можна назвати періодом найвищого розвитку колоніалізму.

У літературі прийнято виділяти три періоди колоніальної експансії:

"торговий колоніалізм" - з початку XVI – до середини XVIІІ ст., який характеризується гонитвою за "колоніальними" товарами для вивозу в Європу;

"колоніалізм епохи промислового капіталу", або "колоніалізм періоду першого етапу промислового перевороту", або "період експлуатації методами промислового капіталу", - друга половина XVIІІ – кінець ХІХ ст., коли основним методом експлуатації колоній і всього неєвропейського світу став вивіз європейських товарів у ці країни;

"колоніалізм епохи імперіалізму", або "колоніалізм періоду монополістичного капіталу", або "колоніалізм періоду другого етапу промислового перевороту" – коли до колишніх методів використання ресурсів залежних країн додався ще один – вивіз туди європейського капіталу, ріст інвестицій, які привели до промислового розвитку неєвропейських країн.

Початок європейського вторгнення в країни Сходу співпадає з епохою Великих географічних відкриттів – двохсотлітнім періодом гігантського розширення світових зв’язків, в першу чергу торгових. На протязі двох століть європейські мореплавці, спочатку португальські і іспанські, а потім голландські, англійські і французькі проклали шлях на Схід – в Африку, Індію, Південно-Східну Азію і на Захід – у Південну і Північну Америку, на Антильські острови, відкрили Австралію. Російські землепрохідці пройшли через Сибір і досягли берегів Тихого океану. Починаючи з Магеллана здійснено ряд навколосвітніх мандрівок.

Объяснение: