Розселення слов’ян
Писемні джерела І тисячоліття до н. е. фіксують розселення слов'ян на межі лісової і лісостепової зон у межиріччі Дніпра і Верхньої Вісли. Це підтверджують і нові археологічні матеріали (які до того ж свідчать про спадкоємність матеріальних пам'яток у цьому регіоні), і лінгвістичні дані.
Згідно з археологічними дослідженнями, починаючи із середини І тисячоліття до н. е. слов'яни поділялися на східних і західних. Тоді ж формувалась і південна група слов'ян. У першій половині І тисячоліття до н. е. у південних районах Східної Європи крім слов'ян жили також пізні скіфи, сармати, готи, фракійці, які у IV-V ст. відійшли на південь і південний захід або ж були асимільовані слов'янським населенням.
Візантійські автори VI ст. Прокопій Кесарійський, Менандр Потиктор, Маврикій Стратег знали слов'ян під назвою венедів, антів та склавінів і характеризували їх як численний народ, який брав активну участь в історичних подіях Південної і Південно-Східної Європи.
Анти (східні слов'яни), очевидно, були предками українців. Вони жили між Віслою, Карпатами і Дніпром, згодом дійшли до Дону і Чорного моря. Анти ходили походами на Візантію до Константинополя. Вони не підпорядковувалися волі однієї людини, а всі справи вирішували на віче.
У той же період на зміну гунам приходять нові кочові орди: болгари, за ними авари. Тюркська орда болгар з'явилася в Європі наприкінці V ст. Частина їх заснувала своє царство на Волзі, а решта вже в VI ст. пройшла на нижній Дунай і оселилася там у колишній римській провінції Мезії.
Авари, або обри, як їх називав найдавніший вітчизняний літопис, у середині VI ст. прийшли від Каспійського моря і оселилися на півдні України поблизу Азовського моря. У другій половині VI ст. вони заснували державу на середньо-дунайській рівнині, звідки нападали на візантійську область, на антів та інших сусідів.
Назва "анти" проіснувала недовго, до початку VII ст. Після 602 р. вона щезла з історичних хронік. Згідно з однією з історико-лінгвістичних версій у процесі розселення на Балканах анти змішалися зі склавинами і далі були вже відомі під спільною назвою "слов'яни".
В начале XX века формируется новое поколение казахской интеллигенции. Его составили Алихан Букейханов, Бахытжан Каратаев, Ахмет Байтурсынов и многие другие; в будущем — основатели казахской национальной партии «Алаш». Участники нового общественного движения декларировали опору своих взглядов на передовые демократические идеи мировой общественной мысли и духовное наследие Абая. В октябре 1905 года в Уральске они провели съезд делегатов пяти казахских областей Туркестанского края, который поставил на повестку дня во о создании партии, защищающей национальные интересы казахского народа. В основу программы создающейся партии была положена программа кадетской партии. На съезде выдвигались следующие требования к российскому правительству: о признании земли собственностью местного населения, о прекращении переселения крестьян из других областей Российской империи, о равенстве казахского языка с другими языками, о повсеместном открытии национальных школ и строительстве мечетей, о расширении свободы вероисповедания и т. д.[1]
Авторитет и влияние казахской интеллигенции стали заметными и в Российской империи в целом. Казахские депутаты избирались в состав Государственной думы, где входили в кадетскую и мусульманскую фракции. В I Думе было 4 депутата из их числа, во II Думе — 5 депутатов[1].
В то же время в Казахстане формировалось общественное движение левой направленности, консолидирующееся вокруг местных комитетов РСДРП[6]. Его участники также утверждали, что опираются не только на опыт русской и зарубежной революционно-демократической мысли, но и на наследие Чокана Валиханова, Ибрая Алтынсарина и Абая Кунанбаева[7]. Одним из первых видных представителей казахской интеллигенции, поддержавшим курс РСДРП, стал Алиби Джангильдин[8]. В предреволюционные годы к нему присоединились такие будущие известные деятели советского Туркестана, как Турар Рыскулов, Назир Тюрякулов и Сакен Сейфуллин
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Заполните пропуски в тексте. в первой половине xix века германия всё ещё находилась в .. состоянии, единого германского государства ещё .. складывались предпосылки объединения: успешно развивалась германских земель: феодальный производства сменялся главным показателем которого стал .. но дальнейшему развитию мешали такие пережитки феодализма как: , , .. больше всех в объединении германии был заинтересован такой слой населения как сложной была политическая обстановка. существовали два пути объединения германии: .. и важным событием в объединения германии стало назначение в . году на пост премьер-министра пруссии . он был сторонником объединения германии под властью с позиции этот политик развязал войны с и ., в которых победила а в 1867 г. был создан .. союз, в котором главную роль играла . для полного объединения германии необходимо было добиться победы над ., которая была главным препятствием на пути объединения германии!
Объяснение:
«В первой половине XIX века Германия по-прежнему находилась в состоянии политической раздробленности. Существовало несколько десятков германских государств. В этот период экономика германских земель заметно продвинулась по пути капиталистического развития. На большей части Германии проходил промышленный переворот. Во всех отраслях германской промышленности появилось фабричное производство. Быстро увеличивалась добыча каменного угля, возрастали производство чугуна и выплавка стали. Широкий размах приобрело железнодорожное строительство. Наблюдался рост банков и акционерных компаний. Рост капиталистических отношений отмечался и в сельском хозяйстве: в хозяйствах помещиках стали всё шире применяться наёмный труд и машинная техника. Однако раздробленность германских земель мешала дальнейшему развитию экономики. Так, сложно было вести торговлю из-за наличия многочисленных таможенных пошлин. Банкиры и финансисты хотели введения единой денежной системы. Промышленники и торговцы стремились к созданию единого внутреннего рынка. В создавшихся условиях с новой силой вставал вопрос об объединении близких по языку, культуре и экономическому развитию германских государств в одно централизованное».