Объясните почему университеты занимали достойное место в городе не смотря на хлопоты доставляемые школярами властям и ​

ответ:

хз я просто хочу получить

З оповіді літописця 1054 р. довідуємося,що  Ярослав віддав Київ старшому синові Ізяславу.Чернігівщину - Святославові,Переяславщину-Всеволодові,Володимир-Волинський - Ігореві,а Смоленськ - В'ячеславові,заповівши їм ''не переступати братнього уділу''.Задум Ярослава полягав у тому,щоб кожний із синів почергово перебував на київському столі : щойно звільнявся стіл у котрійсь із земель ,як відбувалося пересунення братів на щабель вище та ближче до Києва.Головним ,за розпорядженням Ярослава,мав бути старший із братів.У історичній науці немає одностайності в оцінці цього заповіту Ярослава.Існує думка,що заповіту як такого не існувало,а текст,уміщений у літописі,було складено на замовлення улюбленого Ярославого сина Всеволода,якщо випало книяжити в Києві  останнім із Ярославичів.

Якщо треба інформація про правління Ярославичів - глянь це відео,багато цікавої інформації : ЗНО. Готуймося разом! Тріумвірат Ярославичів

Варто взяти до уваги 1055 рік (коли до руських кордонів вперше підійшли половці) . Того разу обійшлося без сутички : переяславський князь Всеволод зумів розійтися з половцями мирно.Та коли 1062 року половецька орда вперше підійшла до Переяслава,виявилося,що дружини самого лише Всеволода для відсічі нападникам замало.Справжня битва відбувалася 1068 на ріці Альта. Об'єднане військо трьох Ярославичів зазнало нищівної поразки.Князі рятувалися втечею.

Року 1073 між синами Ярослава Мудрого стався розкол (див.відео ,бо якщо описувати тут - забагато тексту буде) .

1078 року старший Ярослав втретє посів київський стіл ,а Святославичів було позбавлено всіх найважливіших володінь.У братовбивчій війні в серпні 1078 року наклав головою князь Ізяслав .Повновладним київським володарем став Всеволод .Після смерті Всеволода 1093 року ніщо,здавалося б,,не перешкоджало В.Мономаху посісти київський стіл . Проте він не пристав на спокусливу  пропозицію,а запросив на Київський стіл сина старшого Ярославича - Святополка Ізяславича ,адже саме він за принципом старшинства мав переважні права на Київ.

Володимир Мономах підтримував тісні стосунки з братами й племінниками . Йому зокрема,належала ініціатива організації зїзду князів у Любечі 1097 року ( одна з ключових подій,на яку варто звернути увагу) . На любецькому з'їзді було схвалено принцип князівської вотчини - тобто володіння,що належали батькам.

Коли 1113 року помер князь Святополк ,кияни,розчаровані його не дуже вдалим володарюванням ,підняли повстання,вимагаючи собі за князя В.Мономаха  Дослідники схильні вбачати в київському повстанні 1113 року тонкий розрахунок князів - претендентів на київський стіл ,передусім Мономаха.Адже згідно з правом  вотчини В.Всеволодович не міг посісти київського столу.Певної законності його утверджено в Києві,власне,надали повстання й воля киян.

Переход к христианству имел огромное значение и сказался на всех сферах жизни общества. крещение преодолеть языческий изоляционизм восточных славян, объединило их в единое общество, создав духовную основу государственности. став христианином, человек переставал себя ощущать только частью какого либо локального коллектива (семьи, общины, племени, в дальнейшем - сословия) , все более осознавая себя православным. христианская церковь, стремясь к стабильности, осуждала как социальные протесты и насилие со стороны низов общества, так и чрезмерную тягу к богатствам и насилие со стороны его верхов. при этом она формировала уважение к власти, т. к. “несть власти не от бога”, воспитывала терпимость к ближнему. да и в целом, христианство, резко противопоставляя идеальное материальному, способствовало духовному развитию человека. принятие христианства повлекло за собой и качественные сдвиги в развитии культуры. распространяется письменность, летописание, появляются первые рукописные книги, преимущественно церковного содержания. византии и болгарии русь познакомилась с достижениями античной культуры. принятие христианства повлекло за собой зарождение каменного зодчества, возникновение иконописи, фресковой живописи. в монастырях велось летописание. крупные церковные храмы типа софийского собора в киеве становились центрами духовной жизни, символами могущества и святости руси. православная церковь не только образовывала, но и воспитывала общество. смягчая нравы, церковь упорно боролась против многоженства и других языческих пережитков, активно выступала она и против рабства. таким образом, христианизация способствовала формированию цивилизации, ставшей разновидностью христианского европейского мира. в то же время своеобразие православия определило и значительные отличия цивилизации от европейской. основу христианского учения представляет идея индивидуального “спасения”, достигаемого путем нравственного самосовершенствования и духовного очищения. приближение к богу достигается через подавление в себе всего плотского и материального, дьявольского. на руси же в условиях сохранения общины и коллективистских принципов, идея личности не получила должного развития, христианство воспринималось как учение, указывающее путь спасения для всего народа, или, как будут говорить славянофилы в х1х в. , -соборной личности. в итоге, западноевропейское “прочтение” христианства, исходящее из того, что спасение человека зависит от его собственной воли, открывало больше возможности для самостоятельности, а следовательно и внутренней свободы человека, что создавало духовные предпосылки для становленияличности и достижения ею внешней свободы. в результате этой активности личности и происходило более динамичное развитие европейских стран. православие, воспринимая общество как единое целое, которому каждый человек обязан служить, побуждало личность жертвовать своими интересами во имя общего. более требовательно оно относилось и к человеку, ориентируя его не на внешнее обустройство мира, а на достижение морального совершенства это приводило к аскетизму, стремлению не приспособить мир согласно своим потребностям, а качественно преобразовать его, добившись коллективного спасения. однако трудность достижения как духовного совершенства, так и особенно одухотворения мира, его спасения, часто приводила к разочарованию и, в итоге, - к отпадению человека от бога. в эти периоды были отмечены народными бунтами, преступлениями и другими социальными бедствиями. переходы же от одной крайности к другой, т. е. от стремления к идеалу, а затем - к резкому отказу от него, определяли циклический, инверсионный характер .