Зачем енисей водил евреев по пустыне 40 лет если ее можно прийти за 2 недели? (краткий ответ) ! : ): ): ): ): ): ): ): ): ): ): ): ): ): ): ): ): ): ): ): ): ): ): ): ): ): ): ): ): ): ): ): ): ): ): ): ): ): (: (: (: (: (: (: (: (: (: (: (: (: (: (: (: (: (: (: (: (: (: (: (: (: (: (: (: (: (: (: (: (: (: (: (: (: (

40 лет он вводил людей по свету, для того что бы все ранней согрешившие умерели, и на святую землю израиля, пришли люди без греха. Потом кода они этот долгий путь, они 40 дней не ловили рыб, не убивали птиц, что бы не отнимать чью либо жизнь жили на воде и хлебе, 

И после 40 дней воздержание, они собрались и отметили все это 

и каждый год они отмечали эту радость, и назвали ее Пасхой

вот собственно и откуда взялся пост крестьянский)))

Зв'язки українців з литовцями і поляками, а через них із Західною Європою істотно вплинули на соціальний та економічний розвиток України.

Річ Посполита була найбільшою державою тогочасної Західної Європи з населенням 7,5 млн. і загальною площею 815 тис. кв. км. Поляки заселяли лише 180 тис. кв. км цієї території і становили майже половину її населення. Кількість українців, які жили на цій території, не перевищувала 2 млн.

Водночас із заходу через Польщу і Литву на Україну почала поширюватися система станової організації суспільства. На відміну від класів, які уособлювали економічний статус певних соціальних груп, стани виникали на основі визначених законом прав, привілеїв та обов'язків. Спочатку правові відмінності між станами не були чітко визначені, і люди могли переходити з одного стану до іншого. Та згодом цей поділ стає спадковим.

Найвищим станом вважалася шляхта. В Україні до неї належало майже 30 найбагатших князівських родів, які походили від суверенних колись князів із династії Рюриковичів і Гедиміновичів: Острозькі, Сангушки, Чарторийські, Вишневецькі, Заславські та ін. До шляхти належали також багаті нащадки бояр київського періоду, які мали маєтки з 10-15 сіл. Шляхтичів, які належали до найвищої верстви, називали магнатами.

Дрібна шляхта складалася з підданих, які дістали свій статус на службі в кавалерії, охороняючи замки чи кордони. їхніх земель вистачало тільки на те, щоб утримувати сім'ю. Загалом українська шляхта становила 5% усього населення.

Польські королі дбали про зміцнення могутності польської шляхти і постійно (у 1387, 1413, 1430, 1434 та інших роках) надавали їй нові привілеї.

Наприкінці XV - на початку XVI ст. шляхта підпорядкувала собі місцеві зібрання - сеймики, а пізніше й загальний сейм Речі Посполитої, якому належала найвища економічна влада у країні. У 1505 р. польський сейм прийняв закон, згідно з яким королю заборонялося без згоди шляхти видавати закони. Після смерті останнього представника династії Ягеллонів (1573) шляхта дістала право обирати короля і визначати його прерогативи.

Польська шляхта наступала також на права міст. Спочатку в 1505 р. міста було позбавлено права голосу в сеймі. Щоб забезпечити собі більший прибуток, шляхта в 1565 р. заборонила місцевим купцям купувати товари за кордоном. Іноземні купці почали торгувати безпосередньо зі шляхтою. Водночас сейм звільнив шляхту від мита. Натомість українська шляхта, щоб мати такі права, повинна була переймати польські звичаї і навіть змінювати власну православну віру, оскільки польські закони передбачали, що особа, яка приймає католицизм, автоматично набуває рівних з польською шляхтою прав. На цей шлях стало багато українських панів.

Главной характерной чертой политического режима в 30-е годы стал перенос центра тяжести на партийные, чрезвычайные и карательные органы. Решения XVH съезда ВКП (б) значительно усилили роль партийного аппарата: он получил право непосредственно заниматься государственным и хозяйственным управлением, высшее партийное руководство приобрело неограниченную свободу, а рядовых коммунистов обязали строго подчиняться руководящим центрам партийной иерархии.
Наряду с исполнительными комитетами Советов в промышленности, сельском хозяйстве, науке, культуре, функционировали партийные комитеты, чья роль на деле становится решающей. В условиях концентрации реальной политической власти в партийных комитетах Советы осуществляли преимущественно хозяйственные и культурно-организаторские функции.
Врастание партии в экономику и государственную сферу с этого времени стало отличительной особенностью советской политической системы. Выстраивалась своеобразная пирамида партийно-государственного управления, вершину которой прочно занимал Сталин как Генеральный секретарь ЦК ВКП (б) . Таким образом, первоначально второстепенная должность генерального секретаря превратилась в первостепенную, давая ее обладателю право на верховную власть в стране.
Утверждение власти партийно-государственного аппарата сопровождалось возвышением и укреплением силовых структур государства, его репрессивных органов. Уже в 1929 году в каждом районе создаются так называемые «тройки» , в которые входили первый секретарь райкома партии, председатель райисполкома и представитель Главного политического управления (ГПУ) . Они стали осуществлять внесудебное разбирательство виновных, вынося свои собственные приговоры. В 1934 году на базе ОГПУ образуется Главное управление государственной безопасности, вошедшее в Наркомат внутренних дел (НКВД) . При нем учреждается Особое совещание (ОСО) , которое на союзном уровне закрепило практику внесудебных приговоров.
Опираясь на мощную систему карательных органов, сталинское руководство в 30-е годы раскручивает маховик репрессий. По мнению ряда современных историков, репрессивная политика на данном периоде преследовала три главные цели:
1) действительное очищение от «разложившихся» от зачастую бесконтрольной власти функционеров;
2) подавление в зародыше ведомственных, местнических, сепаратистских, клановых, оппозиционных настроений, обеспечение безусловной власти центра над периферией;
3) снятие социальной напряженности путем выявления и наказания врагов.
Известные сегодня данные о механизме «большого террора» позволяют говорить, что среди многих причин этих акций особое значение имело стремление советского руководства уничтожить потенциальную «пятую колонну» в условиях нараставшей военной угрозы.