Вкаких странах была революция 1848. и назовите стану исключение ​

Объяснение:

в них была революция

• Франция  

• Австрийская империя (а именно в Австрии, Венгрии, Чехии, Хорватии, Воеводине, Трансильвании, Словакии, Галиции, Словении, Далмации и Истрии, Ломбардии и Венеции)

• Германия (и в Южной Пруссии)

• Италии (Сицилия, Неаполитанское королевство, Папская область, Тоскана, Пьемонт и герцогства)

• Польша  

• Валахия и Молдавия

• Бразилия

Подробнее - на -

Революция 1848 года вспыхнула в европейских странах (Франция, Австрийская империя, Южная Пруссия, Валахия и Молдавия, Бразилия, итальянские государства). Немногими крупными европейскими государствами-исключениями являются Великобритания, Королевство Нидерландов, Швейцария, Османская империя и Российская империя (включая Польшу и Финляндию).

Завоевательные войны против феодальных монархов, в этом заключалась внешняя политика Наполеона. Французские войска сумели одержать ряд побед в военных действиях с войсками стран, входящих в европейскую коалицию. В свою очередь Люневильский мир между Австрией и Францией своим подписанием стал основанием для господства Наполеона в Европе. После ликвидации Священной Римской империи он объединяет 16 отдельных государств Германии в единый Рейнский союз и Наполеона объявляют протектором этого сообщества.

Немного позже не менее торжественно он входит в Берлин, подготавливая атаку на Англию, одним из первых документов подписывает декрет, согласно которому организуется континентальная блокада.

После 1804 года внешняя политика Наполеона становится еще более агрессивной, это произошло в момент, когда его провозгласили императором французов, и во Франции была восстановлена монархия.

Обстановка во всех других европейских странах накаляется и становится напряженной. Россия была вынуждена признать за Наполеоном свободу действий в западной Европе, и согласилась на участие в континентальной блокаде. Тем самым она нанесла значительный ущерб своему международному престижу и развитию собственной экономики.

Лучшим временем торжествавнешней политики французского императора становится период с 1807 по 1812 годы. Почти все страны, кроме Англии были покорены, на пути установления бонапартовского господства стояла Россия, без победы над которой Наполеон не представлял себе Францию прочной и достаточно могущественной по его меркам. Согласно же замыслу авторов доктрины «европейского сдерживания» Россия должна была выступить в роли некоего третейского судьи, за что удовлетворила бы и свои территориальные притязания.

Французская внешняя политикаво времена Наполеона была полностью подчинена интересам буржуазии Франции, которая стремилась к мировому господству, но к европейскому более всего. На смену прогрессивным освободительным войнам революционно настроенной Франции приходят войны имперские и захватнические.

 

Народився Володимир Мономах 1053 року. Одержав від батька уділ у Смоленську та Чернігові.

За дорученням князя Всеволода брав участь у походах проти половців, допомагав полякам у війні з чехами, виконував дипломатичні доручення. У 1093 році помер його батько, великий князь Всеволод Ярославич, який активно боровся за єдність Київської держави. З 1093 по 1113 рік відбувалися часті напади половців на Русь, водночас почалися князівські міжусобиці.

Володимир, прагнучи припинити їх і об’єднати князів на спільну боротьбу, був одним з ініціаторів Любецького (1097), Витичівського (1100) та Долобського (1103) з’їздів князів. 1094 року Володимир став Переяславським князем. У 1103—1111 роках разом з київським князем Святополком Ізяславичем здійснив ряд походів проти половців. 1113 року, після смерті Святополка Ізяславича, у Київській землі спалахує повстання міщан та селян, незадоволених свавіллям бояр та лихварів.

Київська верхівка за Володимира стати князем у Києві і придушити повстання. Володимир, проголошений великим князем київським, розправляється з повсталими, але змушений був піти на ряд поступок, зокрема прийняти закон, згідно з яким зменшувалися рези (відсотки) за позички на 25%, скасовувалося холопство за борги.

Ці нововведення увійшли до складу розширеної редакції прийнятої раніше Ярославом Мудрим "Руської правди" й відомі як Статут Володимира Мономаха. За час свого владарювання на київському великокнязівському престолі Володимир Мономах утвердив централізовану монархічну владу по всій давньоруській землі й на деякий час зупинив процес роздроблення Київської держави, що почала занепадати після смерті Ярослава Мудрого.

Йому не підкорилися тільки Галицька, Чернігівсько-Сіверська землі, що належали відповідно Ростиславичам і Святополковичам, та Полоцьк, де правили Всеславичі. Час князювання Володимира Мономаха на великому київському престолі характеризується розквітом світського та церковного будівництва, літератури, малярства. Під впливом князя було написано славнозвісну пам’ятку давньоруської літератури "Повість минулих літ". Видатний державець і полководець, що брав участь у 83 походах, був ще й талановитим письменником, написав близько 1117 року "Повчання" своїм дітям, яке, подаючи ряд цікавих фактів з життя самого князя, містить сформовані на основі християнської моралі та кодексів честі й звитяги життєві правила та закони співжиття тогочасного суспільства, закликає князів утриматися від усобиць і чвар заради цілісності держави.

Помер Володимир Мономах 25 травня 1125 року поблизу Переяслава на 73-му році життя. Поховано його у Києві, в соборі святої Софії. Того ж року кияни обрали князем старшого сина Володимирового — Мстислава. Зі смертю Мономаха закінчився період стабільної єдності Київської держави й почався період поступового її занепаду.

Володимир Мономах виступив на арену політичного життя у п’ятнадцятирічному віці, з 1078 року, коли його батько, Всеволод Ярославич, почав князювати у Києві. Саме в ті часи особливо загострилася міжусобна боротьба поміж князями, які не могли вирішити між собою спадкові справи. Ще Ярослав Мудрий запровадив принцип старшинства в межах князівської родини. За старшим сином Ізяславом він закріпив Київ і Новгород, другому, Святославу, віддав Черні-гів, третьому, Всеволодові, — Переяслав, четвертому, Вячеславові, — Смоленськ, найменшому, Ігореві, — Володимир-Волинський.

   

Як тільки у котромусь з князівств звільнявся престол, кожен брат мав сходити на вищий уділ. Таким чином кожен спадкоємець по черзі, за задумом Ярослава, сідав на київський, найвищий престол. Певний час ця система давала можливість уникати сімейних чвар. Але усобиці зі смертю Ярослава спалахнули з новою силою, оскільки його система спадковості суперечила іншому прадавньому принципові — спадкоємству від батька до старшого сина.

Крім міжусобних чвар та запеклих сутичок за князівську владу Київській державі загрожувало сусідство з половцями, які раз у раз нападали на Русь, перешкоджали рухові торговельних караванів по Дніпру, підходили нерідко майже до самого Києва, тримаючи населення у постійній небезпеці. За умов чвар і розбратів, нерідко й збройних сутичок між спадкоємцями, коли іноді й самі князі за собі на до кочовиків, державі загрожувала катастрофа, яку міг відвернути лише сильний і вольовий зверхник. Саме таким і постав у той важливий період князь Володимир Мономах.

Найважливішим завданням на той час було встановлення порядку і злагоди між князями і, найголовніше, згуртування всіх сил Київської держави на захист проти зовнішньої експансії. Перше зіткнення з половцями було невдале для русичів. Київського князя Ізяслава розбили кочовики і прогнали кияни.