Какие ограничение парижского конгресса 1856г наложил на россию

ответ:Входження до складу австрійської імперії спричинило для західних українців, як і для наддніпрянських українців чимало змін. Вони також опинилися у складі імперської структури управління прикметники рисами якої були перевага інтересів центру, засилля чиновництва, прагнення до регламентації життя підданих розпорядженнями зі столиці.

Однак у ставленні Австрійської та Російської імперій до українських земель були також значні відмінності. Австрійський уряд ніколи не намагався стверджувати, що українські землі є корінними імперськими землями і лише доводив своє право володіти ними визначити, що їх населяють інші народи. Імперія Габсбургів була об'єднанням різних народів, з яких жоден не мав абсолютної більшості. Унаслідок цього австрійська влада не намагалася нав'язувати своїм підданим єдину загальноімперську культуру. Однак, у національному житті західних українців, що потерпали раніше від мадьяризації на Закарпатті, румунізації у Північній Буковині та полонізації в Східній Галичині, під владою Габсбургів відчутним стало також онімечування. В усіх державних установах стала вживатися німецька мова, що значно посилило загрозу денаціоналізації українців.

Західноукраїнські землі дісталися австрійській владі у досить занедбаному стані. Габсбурги не збиралися їх утримувати за рахунок центру, а розраховували на них як на джерело поповнення армії та надходжень до державної скарбниці. У 70-80-х pp. XVIII ст. на західноукраїнських землях відбулося чимало змін, пов'язаних із здійсненням в усій імперії реформ імператриці Марії Терезіх та її сина Йосифа II.

В аграрній сфері було здійснено перепис земель, якими володіли пани і, відповідно до нього, визначено повинності селян і податки із землевласників, було також обмежено застосування до селян тілесних покарань, заборонено панщину у неділі та свята, примусові роботи без згоди селян тощо.

Входження до складу австрійської імперії спричинило для західних українців, як і для наддніпрянських українців чимало змін. Вони також опинилися у складі імперської структури управління прикметники рисами якої були перевага інтересів центру, засилля чиновництва, прагнення до регламентації життя підданих розпорядженнями зі столиці.

Однак у ставленні Австрійської та Російської імперій до українських земель були також значні відмінності. Австрійський уряд ніколи не намагався стверджувати, що українські землі є корінними імперськими землями і лише доводив своє право володіти ними визначити, що їх населяють інші народи. Імперія Габсбургів була об'єднанням різних народів, з яких жоден не мав абсолютної більшості. Унаслідок цього австрійська влада не намагалася нав'язувати своїм підданим єдину загальноімперську культуру. Однак, у національному житті західних українців, що потерпали раніше від мадьяризації на Закарпатті, румунізації у Північній Буковині та полонізації в Східній Галичині, під владою Габсбургів відчутним стало також онімечування. В усіх державних установах стала вживатися німецька мова, що значно посилило загрозу денаціоналізації українців.

Західноукраїнські землі дісталися австрійській владі у досить занедбаному стані. Габсбурги не збиралися їх утримувати за рахунок центру, а розраховували на них як на джерело поповнення армії та надходжень до державної скарбниці. У 70-80-х pp. XVIII ст. на західноукраїнських землях відбулося чимало змін, пов'язаних із здійсненням в усій імперії реформ імператриці Марії Терезіх та її сина Йосифа II.

В аграрній сфері було здійснено перепис земель, якими володіли пани і, відповідно до нього, визначено повинності селян і податки із землевласників, було також обмежено застосування до селян тілесних покарань, заборонено панщину у неділі та свята, примусові роботи без згоди селян тощо.

У 1780-1782 pp. Йосиф II видав декілька законів, за якими селяни звільнялися від особистої залежності та панщина обмежувалася трьома днями на тиждень. Водночас селянам надавалися мінімальні громадянські права - одружуватися без дозволу пана, посилати дітей навчатися до школи, ліквідовано право пана судити селянина тощо. У 1789 р. Йосиф II видав закон про ліквідацію панщини, проте після його смерті цю норму скасували.

В адміністративній сфері "королівство Галичини і Лодомерії" було поділено на округи, припинено дію всіх польських законів із 1786 р. і замінено їх на загальної м перські.

В релігійній сфері імператриця Марія-Терезія зрівняла у правах греко-католицьку та римо-католицьку церкви. Римо-католикам було заборонено примушувати греко-католиків змінювати віру. Імператор Йосиф II за законом 1781 р. надав рівні прав у своїх володіннях послідовникам не лише всіх християнських церков, а й євреям. Некатолики здобули однакові з католиками права на державну службу.

Объяснение:

Павел I, помимо другого наследия своей матушки Екатерины II, уничтожил в России робкие зачатки местного самоуправления. Вы указывали: «В этом сказалась одна из характерных особенностей исторического развития России: характер и структура политической власти, необходимые для поддержания территориальной целостности и политической стабильности столь огромного имперского пространства, были в принципе несовместимы с гражданскими свободами и самостоятельностью отдельных групп населения». Такое противоречие было характерно только для павловской эпохи или для более позднего времени тоже?