Борис годунов стал царём потому что

потому,что его выбрал земский собор.он был удобен.т.к все делами его бояре.да и он имел родственные связи в третьем колене с иваном грозным.

территория Орды была просто раз и навсегда поделена на улусы определенными границами, которые запрещено было менять. Реформа власти подразумевала также и введение и новых должностей:

Верховным правителем считался хан y*pi*yca , и он назначался великим правителем ЗОЛОТОЙ ОРды.

Вслед за ханом, сразу же следовала должность улусбека, то есть, управляющего.

Далее, следовали более мелкие должности, к примеру, визири.

Золотая Орда всегда была полувоенным, а не светским государством, потому и должности военные с административными представляли собой единое целое. Правитель, по определению, должен был быть полководцем, и никак иначе. Вторжение на Русь было осуществлено уже в 1235 году, после сбора общего курултая, то есть, совета старейшин.

Статут Болеслава Кривоустого був покликаний захистити його синів від братовбивчих воєн, а тому кожен із них отримав у спадкове володіння окремий уділ. За старшим представником Пястів - сеньйором - закріплювався центральний уділ - Краківська, Серадзька й Ленчицька землі, східні райони Великої Польщі й частина Куявії, влада великого князя поширювалася також на я.

Центральний уділ включав обидві столиці: стару - Гнєзно, що залишилася резиденцією глави польської церкви, архієпископа Гнєзненського, й нову - Краків, до якої в середині XI ст. переїхав князівський двір. Крім великокнязівського уділу, старший з Пястів - Владислав - дістав у спадкове володіння особистий уділ - Сілезію.

Великий князь очолював військо, керував зовнішньою політикою, вирішував судові справи (у тому числі молодших Пястів, юніорів). Решту уділів Болеслав III передав іншим синам: Болеслав Кучерявий отримав Мазовію, Мешко Старий - Велику Польщу, Генріх - Сандомирську землю, яка після його передчасної смерті перейшла до наймолодшого сина - Казимира, народженого вже після смерті Болеслава.

Проте статут не виправдав надій, що на нього покладались, не відвернув політичної роздробленості Польщі. У діях представників правлячої династії, світської та духовної знаті перемогли відцентрові тенденції.

Вже перший сеньйор - Владислав II Вигнанець (1138-1146) - порушив Статут Кривоустого, зробивши спробу зберегти Краківський уділ за своїми наступниками й позбавити братів права брати участь в управлінні державою за принципом старшинства. Однак він зазнав поразки від молодших братів і назавжди покинув країну. Якийсь час Владислав II ще намагався повернути престол.

У 1157 р. йому вдалося схилити імператора Фрідріха Барбароссу до збройного походу на польські землі. Новий сеньйор Болеслав IV Кучерявий (1146-1173) визнав за краще присягнути імператорові й сплачувати данину.

Його наступник Мешко III Старий протягом 1173-1202 рр. чотири рази обіймав великокнязівський престол і тричі його втрачав. Як і його старший брат Владислав II, він зрештою назавжди покинув країну. Малопольська знать посадила на краківський престол Казимира II Справедливого (1177-1194), остаточно порушивши принцип сеньйорату. Право на верховну владу відтоді мав той, хто володів центральним (Краківським) уділом.

За Казимира ІІ феодальну роздробленість Польських земель юридичне оформив Ленчицький з'їзд у 1180 р. Намагаючись здобути підтримку в перетворенні Краківської землі на свій спадковий уділ, Казимир зробив значні поступки церкві й світським феодалам у питанні розширення їхніх прав на земельні володіння. І хоча постанови Ленчицького з'їзду неодноразово порушувалися наступниками Казимира, привілей 1180 р. відіграв велику роль у процесі оформлення феодального імунітету (права на землеволодіння) в середньовічній Польщі.

     

Рішення Ленчицького з'їзду вплинули й на зовнішньополітичний курс Польської держави. З того часу великий князь потрапив у майже цілковиту залежність від малопольських феодалів і його зовнішня політика відбивала саме їхні інтереси. Про це свідчили відмова Казимира II від активної політики на заході і його боротьба з Галицькою Руссю.

Объяснение: