Как лягушка вылечила лапку утенка? в рассказе храбрая лягушка, написала мария скрепцова,

В раннее Средневековье Византия не пережила такого упадка культуры, как Западная Европа. Тогда как на Западе многие достижения античности были уничтожены, Византия оставалась главной хранительницей культурного наследия и античного мира, и прилегающих к ней стран Востока. Но и ее культура сильно изменилась под воздействием христианства. Античная мудрость теперь осуждалась как языческая и приходила в упадок, ее место занимало богословие.

Византийская наука раннего Средневековья не знала себе равных в Европе. Сохранялись и развивались античные знания в математике, медицине, географии. Выдающимися были достижения византийских историков. Они объединили в своих трудах библейскую и античную историю. И та и другая рассматривались лишь как преддверие последнего, самого важного периода истории, начало которому положила земная жизнь Иисуса Христа. Отныне смыслом истории становится распространение христианства во всем мире.

В течение всего раннего средневековья Византийская империя являлась центром яркой и своеобразной духовной и материальной культуры.

В течение раннего средневековья города Византии оставались очагами образованности, где на основе достижений античности продолжали развиваться науки и ремесла, изобразительное искусство и архитектура. Торговые и дипломатические связи Византии стимулировали расширение географических и естественнонаучных знаний. Развитые товарно-денежные отношения породили сложную систему гражданского права и подъему юриспруденции.

Вся история византийской культуры окрашена борьбой господствовавшей идеологии правящих классов с оппозиционными течениями, выражающими устремления широких народных масс. В этой борьбе противостоят друг другу, с одной стороны, идеологи церковно-феодальной культуры, отстаивающие идеал подчинения плоти духу, человека — религии, прославляющие идеи сильной монархической власти и могущественной церкви

Особое место занимает народная культура Византии. Народные музыка и пляска, церковные и театральные представления, сохраняющие черты античных мистерий, героический народных эпос, сатирическое басенное творчество, обличающее и высмеивающее пороки ленивых и жестоких богачей, хитрых монахов, продажных судей, — таковы многообразные и яркие проявления народной культуры. Неоценим вклад народных мастеров в создание памятников архитектуры, живописи, прикладного искусства и художественных ремесел.

Объяснение:

На це є багато причин. Але, думаю, найголовніша – це та, що Степан Бандера, на відміну від багатьох політиків минулого і сучасного, ніколи не зраджував своїх переконань, ніколи не зрікався своїх ідеалів – і то не перед загрозою втрати депутатського крісла, міністерського портфеля чи комфортного життя, а перед загрозою втрати власної свободи і власного життя.Коли під час Варшавського та Львівського процесів зовсім юний, як за сучасними мірками, Степан Бандера постав перед польським судом він встав і сказав: «Я роблю те, що диктував мені обов’язок, приналежність до української нації». І отримав смертний вирок, отримав довічне ув’язнення.

У 1941 році, 30 червня, коли був проголошений Акт відновлення Української держави, Степан Бандера вдруге постав – вже перед гестапівцями – і так само міг скапітулювати і відмовитися, але – ні, він сказав, що Акт проголосили ми, і правом боротьби ОУН має мандат від українського народу, і лише український народ матиме право панувати на українській землі, лише він має право бути господарем нашої території. І Степан Бандера отримав Заксенгаузен.

Коли вже минула війна, Бандера дивом вижив, на відміну від усієї його родини – батька закатували большевики, братів замордували нацисти… Опинився на Заході…

Ви, напевно, знаєте, як після тих усіх поневірянь, після підпілля, після заслання, концентраційних таборів, постійно під загрозою смерті, було опинитися на Заході з родиною, з дітьми, з дружиною, без жодної надії перемоги у боротьбі – тому, що Сталін вже окупував пів Європи, тому, що хлопці по лісах і в таборах стікають кров’ю і лише жменька вцілілих – на еміграції; тому, що вільний демократичний світ цілується зі Сталіним, а націоналістів вважають колаборантами. Степан Бандера міг сказати: «Досить – ми зробили все, що могли, ми жертвували, а зараз ми хочемо жити комфортно, працювати лише на себе і не думати про Україну». Але ні Бандера, ні його соратники не зробили такого вибору. Степан Бандера, коли його обрали головою Проводу ОУН, сказав: «Дякую. Смертний вирок приймаю».

Він вірив у визволення України і в найчорніші часи, коли інші безсило опускали руки.

Історія зробила свій вердикт, і цей вердикт стверджує: Степан Бандера дійсно герой України, його ідеали є сьогодні в серцях мільйонів.

Бандера був організатором і теоретиком української національно-визвольної боротьби і розробником концепції революції та державного будівництва. Основними її засадами є опертя на власні сили української нації та безкомпромісна боротьба спільним фронтом проти всіх окупантів – насамперед проти Москви. «З москалями немає спільної мови» – попереджав Провідник.

Власне, коли говорити про Степана Бандеру, про ОУН, то ми знаємо, що його ім’ям названо ціле покоління, властиво цілий український народ – і мова в нас бандерівська, і думки в нас бандерівські, і прапор у нас бандерівський, і герб у нас бандерівський. Коли ми говоримо про Бандеру, ми говоримо про бандерівців.

Тож ще одна риса Бандери полягає в тому, що він зумів об’єднати навколо себе ціле гроно талановитих, відданих справі людей: Ярослав Стецько, Роман Шухевич, Степан Ленкавський, Микола Климишин, Василь Кук, Петро Полтава… і не злічити їх числа. Десятки тисяч відомих лише Господу – тих, кого називали бандерівцями. Це яскраві особистості.

Коли гестапівці схопили Івана Климова «Легенду», він сказав їм лише одне речення: «Я член ОУН, називаюся Іван Климів “Легенда”. Більше нічого вам не скажу». І загинув у боротьбі…

Объяснение: