Основна характеристика і дата фермопільськоі війни? ​

Битва при Фермопілах (480 р. до н.е.) - битва в центральній Греції на гірському перевалі Фермопіли під час Перських воєн. Грецькими силами, переважно спартанськими, керував цар Леонід. Після 3 днів протистояння проти перського царя Ксеркса I та його великої армії, що наступала на південь, греки були зраджені, і перси змогли їх перемогти. Відправивши основну армію у відступ, Леонід та невеликий контингент залишилися позаду, щоб чинити опір наступу та зазнали поразки.

Ксеркс вивів величезну армію на сушу з Дарданеллів, яка супроводжувалась значним флотом, який рухався уздовж узбережжя. Його сили швидко захопили північну Грецію і почали рухатися на південь. Грецький опір на суші, у вузькому перевалі Фермопіл і в морі, очолив цар Спарти Леонід. Він мав близько 7000 воїнів. А Ксеркс мав від 70 000 до 300 000 осіб. Незважаючи на різницю у чисельності, греки та спартанці змогли зберегти своє становище. Їх стратегія передбачала проведення лінії, довжиною лише кілька десятків метрів між крутим схилом і морем. Це обмежувало поле битви і заважало персам використовувати їх перевагу – велику армію. Протягом двох днів греки захищалися від перських нападів і зазнавали легких втрат, в той час, коли вони завдавали збитків перській армії. Тільки коли зрадили греків, битва отримала поворот. Ефіальт, громадянин Греції, бажаючи нагороди, повідомив Ксеркса про шлях, який пройшов навколо Фермопіл, тим самим зробивши оборону греків марною.

Перемога персів у Фермопілах дозволила пройти Ксерксу в Південну Грецію, що ще більше розширило Перську імперію.

В России во второй половине девятнадцатого века художники и живописцы пытались передать в своих картинах самую беспросветную, неприглядную и плохую сторону жизни в те времена. В изображениях присутствовал так называемый критический реализм.

Крепостное право в России было отменено очень поздно, а разница между немногочисленными богатыми, много имущими людьми, купцами, дворянами и большей частью населения – то есть крестьянами, была колоссальной. Жизнь народа была очень трудной, реформы почти не облегчали ее.

Живописцы и художники ощущали это, чувствовали за этих людей ответственность и пытались использовать свое искусство как инструмент для изменения жизни в лучшую сторону.

К таким художникам можно отнести Василия Перова, показывающего беспросветную жизнь бедных и крестьян, а также Вячеслава Шварца, Валерия Якоби, Фирса Журавлева, и Василия Пукирева. Картины всех этих художников имеют много общего – они передают печальную, грустную, серьезную и несправедливую реальность жизни во всех слоях общества – крестьян, нищих, купцов, аристократов, и т.д.

В картинах художников второй половины 19 века преобладала коричневая и серая цветовые гаммы, которые отлично передают грусть, тоску, тяжесть и уныние.

Античный рабовладельческий производства, обеспечивший экономическое развитие античной цивилизации, обусловил и её культурные достижения

Уже в доисторический гомеровский период рабство было нормой. Победитель обращал военнопленных в рабов, продавал их или за известный выкуп отпускал на свободу. Морской разбой также соединялся с многочис­лен­ны­ми случаями обращения в рабство. Большинство рабов в эту эпоху были греками и захватывались в войнах между греческими полисами, что влияло на отношение господ к рабам.