ТЬ.Складіть політичний портрет«О. фон Бісмарк-перший канцлер Німецької імперії»

Роль Бісмарка для Німеччини важко переоцінити. Він зробив так, що наприкінці 19-го століття постала Німецька Імперія. Він заклав підвалини соціальної держави, запровадивши медичне та пенсійне страхування.Подолання німецької роздробленості на малі держави, що тривала століттями, приписують саме політиці Отто фон Бісмарка. Але перший німецький канцлер запам'ятався не лише цим. Своєю політикою він заклав підвалини соціальної держави, запровадивши, наприклад, медичне та пенсійне страхування. Нарешті, він збагатив світ фразами, що стали крилатими:

"Найбільше брешуть перед виборами, на війні й після полювання".

"Чим менше люди знають, як робляться закони і ковбаса, тим краще вони сплять".

"Політика - це мистецтво можливого".

Отто Едуард Леопольд граф (пізніше князь і герцог) фон Бісмарк народився 1 квітня 1815 року в Шенгаузені, на північ від Магдебурга, в старовинній дворянській родині. Вивчав право в Геттінгені й Берліні, був депутатом ландтагу, послом у Росії та Франції. 1862 року прусський король Вільгельм Перший призначив Бісмарка прем’єр-міністром. На цій посаді він досяг найбільшого успіху в своєму житті – об’єднання німецьких земель в одну національну державу. Під проводом Пруссії.Бісмарк був прихильником, як би сьогодні сказали, "сильної руки". Він говорив, що проблеми того часу (об’єднання Німеччини) вирішать не промови політиків чи парламентські більшості, а "залізо й кров". За це його в народі називали "залізним канцлером".

Намагаючись розширити території Пруссії на північ, Бісмарк пішов на збройний конфлікт з союзником Австрією. З липня 1866 року стало днем однієї з найбільш кривавих битв ХІХ століття. Біля містечка Садова (Кеніггрец) в сучасній Чехії зійшлися армія Пруссії з одного боку, і армії Саксонії та Австрії - з іншого. Пруссія перемогла. Історик Франк-Лотар Кролль:

"Після битви 1866 року стало ясно, що Німеччина і Австрія підуть різними шляхами. Для тих часів це революційна подія. Австрія сотні років була частиною Німеччини. Тепер було вирішено, що Німецька імперія буде заснована без Австрії і що їхні шляхи розходяться".

Своїм головним завданням Бісмарк бачив внутрішнє посилення імперії та пошук союзників за її межами. Революційними вважаються його реформи в соціальній сфері. Саме Бісмарку німці сьогодні завдячують тим, що мають медичне страхування, страхування на випадок інвалідності та нещасного випадку на роботі, пенсійне страхування. Хоча Бісмарк запровадив ці речі не тому, що любив робітників. Він був монархістом, консерватором і захисником інтересів дворянства. Соціальні реформи мали на меті послабити німецьких соціал-демократів, які тоді набирали сили. Це протистояння Бісмарк програв, лівий рух у Німеччині зберігся.

У зовнішній політиці Бісмарк намагався уникнути нових воєн, уклавши союзницькі договори з Росією та Австро-Угорщиною. Він говорив про мир, але не був пацифістом. Бісмарк сприймав політику як війну всіх проти всіх і намагався залучити найбільше союзників.

Наприкінці 80-років ХІХ століття німецьким кайзером став Вільгельм Другий. У нього були свої уявлення про те, як треба керувати імперією і невдовзі новий монарх відправив Бісмарка у відставку. Як згадував про ті часи колишній лікар і секретар Бісмарка Рудольф Хрізандер:

"Його не просто звільнили, а він потрапив у немилість. Ніхто його не підтримав у протистоянні з кайзером. Бісмарк говорив, що «кайзер зажене гарного німецького коня в бруд». Так і сталося. Мене часто викликали до нього вночі й він був у сльозах. Він бачив майбутнє Німеччини".

Після відставки 1890 року Бісмарк жив у своєму маєтку Фрідріхсру неподалік Гамбурга. Він помер 30 липня 1898 року.

Объяснение:

Портрет першого канцлера.

В этот день ровно 239 лет назад в России начался самый масштабный в истории антигосударственный бунт – пугачёвское восстание. 17 сентября 1773 года Емельян Пугачев, выдававший себя за императора Петра III, опубликовал манифест, призывавший казаков присягнуть «настоящему императору», дарующему всем своим подданным всевозможные привилегии и свободы.

Объяснение:

О пугачёвском бунте (Крестьянской войне под предводительством Пугачёва 1773-1775 гг.) написаны сотни исторических монографий, десятки литературных произведений, сняты документальные и художественные кинофильмы, но однозначной трактовки этих трагических событий нет до сих пор. В советской историографии было принято говорить о «безжалостном царизме», «эксплуатации человека человеком», «порочной практике крепостничества» и пройденном «пределе терпения народных масс». Что ж, причины пугачёвского бунта, как и любого другого, проще всего объяснить с точки зрения идеологии классовой борьбы – всё и понятно: сытый голодного не разумеет, отсюда и неприятности. Нельзя не согласиться, что этот подход грешит чрезмерным упрощением и уходом от множества во Безусловно, социальные причины имеются у любого революционного события, но возможно ли оно без информационной, идеологической, а главное, финансовой подпитки извне? Наверное, нет. Русский бунт на то и бессмысленный, чтобы быть искусственно и проходить при активном участии иностранных поджигателей. Так было и в Смутное время, и в 1917 году, и в лихолетье пугачёвской войны. Разумеется, искать виновников всех российских бед за рубежом глупо и бессмысленно, но отрицать факт оказания немалой иностранной пугачёвским бунтовщикам также нельзя.

Иностранная оказывалась Пугачёву сразу по нескольким направлениям. Известно, что в штабе Пугачева постоянно присутствовали иностранные, а именно, польские военспецы. Ещё бы, Пугачёв с его нечеловеческой жаждой власти был очередным самозванцем-"Лжедмитрием", неуёмную разрушительную энергию которого можно было использовать для продвижения геополитических интересов Речи Посполитой на Востоке. Истоки контактов Пугачёва с иностранными спецслужбами следует искать еще во времена его заграничных казачьих походов в период Семилетней войны и загадочной истории, связанной со старообрядческими делами Пугачёва. Известно, что все серьезные антигосударственные выступления XVII—XVIII вв. возглавлялись и финансировались старообрядцами. Это и бунт стрельцов, и бунты Разина и Пугачева. Очевидно, европейские агенты взяли это обстоятельство на заметку задолго до начала событий 1773-75 гг.

События, известные, как «Пугачевский бунт», до сих пор остаются во многом непроясненными и крайне загадочными. Они ничем не напоминают мятеж Разина. Разинская ватага была гигантской разбойничьей шайкой - которая просто грабила и убивала, а у Пугачева и программа имелась, и идеология… При анализе крайне скудных сведений о пугачевском бунте возникает впечатление что Емельянов Пугачевых было два. Один - ничем не примечательный, не блиставший ни умом, ни талантами рядовой казак, неграмотный дезертир, в которомне было ничего, достойного внимания. Второй - предводитель восстания - оказался толковый организатором, превратившим в самые сжатые сроки свое воинство в прекрасно организованную армию. Скорее всего, Екатерине было важно признание Пугачевым своего происхождения из-за того, что "Пугачев" был на самом деле не казаком Емельяном, а кем-то совершенно другим. Совершенно точно, что не Петром 3 - он был безусловно мертв. Дворянином ли, просто талантливым образованным человеком - но не казаком точно. И второе - за ним люди шли. Священники присягали ему, где-то встречали хлебом-солью. Нужно было показать народу - за кем вы идете - он же никто и звать никак - просто неграмотный казак, типа, сотворили себе ложного кумира. Связь с иностранными державами… Во-первых, потому что "Пугачев" вряд ли был Емельяном. Он мог быть и иностранцем. Во-вторых, неизвестно, чем он занимался