1. А. Македонскийдің ұстазы оның талантты қолбасшы болуына қалай әсер етті?​

Б. з. д. 359 жыл басқарған ежелгі Македония патшасы, Еуропа жұрты Александр Македонский деп атап кеткен Ескендірдің әкесі. Ф. ірі мемл. қайраткері, қолбасшы әрі дипломат болған. Македонияны біртұтас мемлекетке біріктірген. Парсыларға қарсы соғыста өлген. Одан соң патшалық таққа 20 жасар баласы Ескендір Зұлқарнайын отырған. Өткен тарихты жетік білген Абай езінің «Ескендір» дастаның да бұл туралы «Филипп елді, Ескендір патша болды» деген дерек келтіреді.[1] Екінші Филипптің әкесі үшінші Аминта патша болған. Ал анасы Эвридика Македонияның солтүстік шығысын ұзақ уақыт басқарған Линкестидтер тегінен шыққан. Екінше Филипп б.з.б 382 жылы Македонияның астанасы Пелла қаласында дүниеге келеді. Әкесі қайтыс болғаннан кейін көршілес ирилиялықтар мен фракиялықтардың қысымы әсерінен Македония әлсірей бастайды. Оны көрген Грекия да Македонияға қарай ұмтылды. Қиын жағдайда билікке келген екінші Филиптің ағасы екінші Александр иллириялықтармен келісім жасасты. Сол шарт бойынша екінші Филипп иллириялықтарға кепілге берілді.

Хан Ахмат пожелал вернуть былой гнет на Руси и, заручившись поддержкой Казимира 4 (Короля литовского), отправился на Русь в 1480 году, в ответ со стороны Руси выступили армии под руководством Ивана3, в свою очередь, Русь запросила у крымского хана Менгли Гирея, который и остановил королевича литовского, а Ахмат и Иван встретились  у р. Угры,но решительных действий ни одна, ни вторая сторона не предприняла, поэтому это событие и называется стоянием 
Битва на р. Калке 1223(1 встреча с ордынцами)
Битва на р. Воже 1378 
Битва на р. Сити 1238
Куликовская битва 1380

 Із книги Л. Нагорної «Політична культура українського народу:

історична ретроспектива і сучасні реалії»

Вихована в тоталітарному цивілізаційному полі людина легко мирилася із проникненням у всі пори суспільства духу «надзвичайщини», погоджувалася із будь-якими культами, вороже зустрічала інакомислення, призвичаїлася до репресій. Своєрідна жертовність, уповання на «соціальні чудеса» уживалися в її свідомості із сакралізацією влади, зі звичкою коритися будь-яким розпорядженням «згори».

На цій основі виник цивілізаційний феномен «тоталітарної людини» — з особливим, властивим лише їй комплексом атрибутів і параметрів свідомості, відмітних рис, установок, стереотипів поведінки, морально-етичних і ціннісних орієнтацій. Система використовувала дифузний стан суспільної свідомості, її надлом для підпорядкування людини раціонально-утопічному началу, втіленням якого виступала держава. Будь-які її дії та ціннісні орієнтації розглядали під кутом зору лояльності до влади й були підставою для звинувачень у неблагонадійності з усіма наслідками, які з цього випливали.

Зовні політична культура тоталітарної доби в СРСР мала вигляд гомогенної. Видимість культурної, релігійної і навіть етнонаціональної гомогенності було створено зруйнуванням традиційної соціальної стратифікації, рішучим викоріненням інакомислення, репресіями проти широких верств інтелігенції. Заперечуючи релігію, оголосивши її «опіумом для народу», більшовизм замінив її чимось на зразок релігійного фундаменталізму з властивою останньому нетерпимістю, фанатизмом, схильністю до зовнішньої обрядовості. Офіційна ідеологія пропагувала зречення людини від особистих інтересів на користь державних. Участь у масових заходах та виборах мала характер своєрідної літургії або політичного спектаклю.

Як теократична у своїй основі система поглядів, більшовицький тоталітаризм постійно потребував підтвердження своєї «єдиноправильності», а тому приділяв велику увагу «перекроюванню» минулого. Схему історичного

процесу виробляли й затверджували на найвищих щаблях партійного керівництва. Але головним знаряддям підтримування стабільності системи був страх. Він виступав не тільки як інструмент залякування і розправ, але і як засіб створення специфічної атмосфери «воєнного табору», де найменше відхилення від загальноприйнятих догм каралося як злочин. Комплекс «оборонної» свідомості і абсолютизація насильства призвели до постановки на конвеєр навіть процесу фізичного знищення тих, кого режим вважав не досить лояльним і тому небезпечним для себе. Масовий терор став рутиною, звичайною справою, якою була, скажімо, колективізація чи «культурна революція». Наслідком став своєрідний «державний геноцид».

5. Уривок з книги А. Синявського «Основы советской цивилизации»

«Кожна радянська людина заповнювала. безліч анкет. Анкета передбачала в першу чергу соціально-класовий відбір, і головним анкетним пунктом було соціальне походження. Усе це дещо нагадує феодально-аристократичний принцип підходу до людини, коли чистота крові або аристократичне походження гарантувало людині і привілейоване місце в суспільстві, і подальше просування».

6. Плакати 1930-х рр.

7. Візуальні джерела

Колективне читання газет (Полтавщина, 1937 р.)