Отрицательные последствия:
1. Разрушение и разорение городов
2. Большие человеческие жертвы
3. Утрата ремесел
4. Выплата огромной дани
5. Отставание в развитии от Европы на 50-100 лет
Положительные:
1. Усиление княжеской власти
2. Появление новых политических центров
3. Укрепление центральной власти
4. Не было преследования русской церкви и духовенства, что позволило сохранить православную веру
5. Понимание необходимости объединения русских земель
6. Заимствование от Орды в хозяйстве, культуре, в быту
Объяснение:
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Спільне та відмінне між українськими землями у складі російської імперії і українськими землями у складі австроугорщини
Українські землі, що входили до складу Росії, були об'єднані в три регіони — генерал-губернаторства по 3 губернії в кожному: Малоросійська (Чернігівська, Полтавська та Харківська губернії), Київська (Волинська, Подільська і Київська губернії) і Новоросія (Катеринославська, Таврійська та Херсонська губернії). Губернськими і повітовими центрами були міста, волосними — містечка. Губерніями керували губернатори, яких призначав цар із середовища вищих військових і відомих дворян. Повіти очолювали капітани-справники, яких обирали зі свого середовища дворяни повіту. На чолі волості стояв обраний волосним сходом старшина. Йому підпорядковувалися сільські старости, яких обирали сільські громади.
До складу Австро-Угорщини входили три історичні українські регіони: Східна Галичина, Північна Буковина і Закарпаття. У Буковині найвищою посадовою особою був крайовий президент, а в Галичині — намісник. Вони призначалися цісарем і мали широкі повноваження. Їм підпорядковувались повітові старости, яких призначав міністр внутрішніх справ. Повітові старости призначали війтів, які очолювали сільські громади. У Львові й Чернівцях діяли крайові сейми, що виконували функції органів місцевого самоврядування. Вони опікувалися проблемами торгівлі, освіти, санітарного стану в населених пунктах тощо.
Переважну більшість населення українських земель складало селянство. У Наддніпрянській Україні в сільській місцевості проживало 84% населення, в західноукраїнських землях — 85%.