Основні напрямки зовнішньої політики Московської держави в 16 ст. та їх реалізація

Основні напрямки зовнішньої політики Росії оформилися ще за великого князя Івана III: балтійське (північно-західне), литовське (західне), кримське (південне), а також казанське і ногайське (південно-східне). Об'єднання руських земель робило можливим активізацію зовнішньополітичної діяльності. На початку 1507 р. великий князь литовський та король польський Сигізмунд I (Старий) зумів заручитися підтримкою Кримського і Казанського ханств в боротьбі з Москвою. Військові дії почалися в березні 1507 р. одночасно на заході і півдні. Ні в Росії, ні у Литви не було сил для рішучого зіткнення, і у вересні 1508 р. був укладений договір з Великим князівством Литовським про "вічний мир", за яким Росії відходили захоплені раніше сіверські землі (територія колишнього Чернігівського князівства). Ливонський орден не підтримав Сигізмунда у боротьбі з Росією, більш того, у 1509 р. він уклав перемир'я з Росією терміном на 14 років. У 1508 р. Москві вдалося врегулювати відносини і з Казанським ханством, яке не прийняло участі в російсько-литовському конфлікті. У 1514 р. московським військам вдалося взяти стародавнє російське місто Смоленськ, захоплений Литвою ще в XV ст. У ці роки Західна Європа добивалася участі Росії в антитурецькою коаліції. Василь III ухилявся від цього, але будучи зацікавленим у зв'язках з Німецькою імперією, відповіді не давав. У той же час він намагався підтримувати стійкі торговельні зв'язки з Туреччиною, так як це було вигідно для Росії.

Після приєднання до Москви Пскова та Смоленська головними напрямами зовнішньої політики стають південно-східний і східний. Росія не мала достатньо сил для нового військового походу, тому основним досягнення своїх цілей для Москви стає дипломатичний. Росія підтримувала постійні контакти з Данією, Швецією, Німецької та Османською імперіями. Прагнучи не порушувати мирних відносин з Кримом, Російське держава намагалося затвердити російський протекторат над Казанню. До 1521 р. вдавалося зберігати певну стабільність у відносинах з Казанським і Кримським ханствами. Але, незважаючи на укріплення південних рубежів, в 1521 р. кримський хан Мухаммед-Гірей здійснив спустошливий набіг на Московію, його війська опинилися в 15 км від Москви. Головною перевагою нападників була раптовість. Але, оговтавшись від несподіваного удару, російські війська зуміли швидко змусити Мухаммед-Гірея відступити за південні межі Росії. При Івані Грозному, особливо в період існування Обраної ради, східне напрям залишалося головним. Проблема полягала не тільки в набігах на Росію казанських ханів і мурз, але і в тому, що вони відволікали сили, потрібні для вирішення балтійського питання. Волзький торговий шлях був дуже привабливий для московського уряду. Але перші походи проти Казані (1547-1548 і 1549-1550) закінчилися невдачею. У 1551 р. Іван IV почав підготовку до вирішального походу на Казань. На березі р. Свіяги за місяць була побудована фортеця Свіяжск, яка зіграла роль опорного пункту для наступу. У серпні 1552 р. московські війська приступили до облоги Казані, гарнізон якої налічував до 30 тис. чоловік. В облозі взяли участь, за деякими відомостями, до 150 тис. осіб. Військо мало потужну артилерію (більше 100 гармат). 2 жовтня після запеклого опору Казань впала. Казанське ханство було приєднано до Москви, а хан Ядигар-Магомет потрапив у полон, пізніше він хрестився і воював вже на стороне Російської держави. У 1556 р. була ліквідована і Ногайська орда. Хан Дербешали втік з Астрахані, дізнавшись про наближення росіян. Всі ці дії кілька зменшили небезпеку з боку Криму. Іван IV розумів, що кримських татар підтримує Османська імперія, і не поспішав розгортати військові дії, обмежуючись обороною: у середині XVI ст. була побудована Тульська "засечная риса", а в подальшому (в 1630-1640-е) - Білгородська оборонна лінія.

В середині XVI ст. Російське держава зміцнює свій міжнародний авторитет, підтримує стосунки зі Швецією, Данією, з Германською імперією та італійськими містами-державами. В Росії побували посольства з Індії та Ірану. З 1553 р. Іван IV починає приділяти велику увагу відносинам з Англією. У 1555 р. в Лондоні була утворена "Московська компанія", яка отримала від Івана Грозного привілей на безмитну торгівлю на всій російській території.

Куликовская битва (1380 год-) величайшее сражение между русскими и татарами,решающее событие в свержении золотоордынского ига в XIV веке.

Личность:Александр Пересвет , легендарный воин.

Действия:Выиграл знаменитый бой у Челубея (Темир-бея),поединок богатырей Мамаева побоища.Оба противника погибли,но подвиг Пересвета вдохновил русские войска на победу.

Личность: Дмитрий Боброк (Волынец)-воевода великого князя Дмитрия Донского.

Действия:Воевода засадного полка в Куликовской битве,тактически использовав положение,ударил по основной силе татар с тыла.Удар засадного полка стал решающим в битве,татары обратились в бегство,так как у Мамая не было резерва.Воевода и его  полк решили исход битвы.

Объяснение:

Хан Батый продолжал политику своего предшественника - завоевательные походы. Для представителей русского княжества это не являлось неожиданностью. Но из-за тотальной раздробленности государства на феодальные территории, княжеской несогласованности в действиях, и отсутствия должного военного единства народа, государство теряло свои земли.

Князь Владимир пытался оказать посильный отпор татаро-монголам: состоялась битва на реке Сити. Удалось отбить нападение, заставив войска врага отступить, но деревни были разграблены и разрушены, сожжены.

Через год на Русь совершено новое нападение под руководством Батыя-монголы двинулись на Юг. На подходе к Киеву, благодаря оказанному сопротивлению, враги не смоги сразу взять город путём набега. Началась осада. Длилась она почти три месяца, впоследствии монголо-татарам таки удалось взять Киев.

Одержав победу, Батый двинулся на Европу, разграбив территорию там, он снова двинулся обратно через Русь, вновь разорив и опустошив земли, сжигая всё по пути. И хоть боевой и оборонительный уровень дружинников был гораздо выше, чем у монголо-татар-дружина значительно уступала по количественному составу. Военных ресурсов просто не хватало. Возможно, этот фактор и привел ко множественным неудачам в реализации отпора татаро-монгольских нападений. В любом случае, хоть земли и были разорены-это не поставило народ на колени.