Почему в IX - XI вв. культура развивалась преимущестаенно за стенами монастырей?​

Объяснение: Кто такой Сатук -Абд ал- Карим Кара-хан

ответ:В IX—XII вв. в Европе существовало несколько культурных очагов, связь между которыми была довольно слабой. Европейская культура как единое целое лишь начинала формироваться.

Страной с наиболее развитой культурой долго оставалась Византия. Унаследовав многое из Античности, она сумела создать собственную своеобразную культуру. В 855 г. в Константинополе была открыта школа в Магнаврском дворце, которую многие учёные считают первым европейским университетом. Здесь на греческом языке и латыни преподавали крупнейшие деятели культуры. Образование основывалось не только на христианском учении, но и на трудах античных авторов — Гомера, Платона, Аристотеля и др.

В XI—XII вв. византийская культура достигла своего наивысшего расцвета в живописи, архитектуре, скульптуре, литературе. Мозаики собора Святой Софии в Константинополе, построенного в середине VI в., до сих пор поражают своим великолепием.

Византия оказала огромное влияние на становление культуры многих стран — Руси, Грузии, Болгарии, Сербии, Италии и др.

Объяснение:

В качестве главной задачи Съезда было создание благоприятных условий для экономики и укрепления материально-технической базы социализма,а так же развитие мировой социалистической системы. Так же, Съездом были вскрыты отдельные недочеты в развитии народного хозяйства.

Из доклада Хрущёва стало известно о неизвестных фактов сталинской политики , которые имели колоссальное значение для всего дальнейшего хода истории. Хрущёв раскритиковал сталинский режим, говоря о нарушениях и отходе от ленинских принципов партийной дисциплины и партийного руководства. 

Реферат: Думки про особистості та діяльності Петра I   Думки про особистості та діяльності Петра I

Підготував С.В. Перевезенцев

«А Петро Великий, який один є ціла всесвітня історія! »

А.С. Пушкін.

З листи до П.Я. Чаадаєву. 19 жовтня 1836

За три століття, що минули з дня смерті імператора Петра I Олексійовича і в вітчизняному суспільній свідомості, і в науковій літературі виникло безліч різних думок і оцінок його особистості і діяльності. Оцінки ці, часто, протилежні, причому так було спочатку і між собою сперечалися вже сучасники Петра. Сподвижники імператора всіляко вихваляли його, вважали його діяння великими (недарма ще за життя Петра Сенат підніс йому офіційний титул «Великий»), бачили в ньому ідеал монарха. А противники петровських реформ називали царя антихристом, явівшімся на Землю для знищення християнського світу.

Багатоплановість і суперечливість оцінок особистості та діяльності Петра I збереглися до цих пор. Можна виділити три основні групи думок і оцінок:

А. «Панегіристів» (панегірики Петру виникли ще за його життя)

Б. «Викривачі» (викриття Петра також з'явилися за його життя)

В. «Об'ектівісти» (що визнають заслуги в діяльності Петра, але що показують, одночасно, багато недоліків його діянь).

Тим не менше, особистість і діяльність Петра I постійно знаходиться в центрі суспільної уваги. В одній з вітчизняних дореволюційних робіт, був відзначений характерний науковий парадокс: з одного боку, «епоха Петра Великого давно вже стала надбанням минулого », але, з іншого -« ми начебто все ще стоїмо під чарівністю цього часу, як ніби все ще не пережили цієї тривожної, гарячкової пори і не в силах поставитися до неї цілком об'єктивно ». Причини такій ситуації бачилися в тому, що «великий імператор руба поставив питання, які ми й досі остаточно не вирішили ... »(Е. Ф. Шмурло). Це відбилося і на літературі, присвяченій Петровським перетворенням, що «швидше нагадує судові мови в захист або в обвинувачення підсудного, ніж спокійний аналіз наукової історичної критики ». А згідно кілька іронічним відкликання В.О. Ключевського, «часто навіть вся філософія нашої історії зводилася до оцінки петровської реформи: за до деякого, як би сказати, вченого ракурсу весь сенс російської історії стискався в одне питання про значення діяльності Петра, про ставлення перетвореної ним нової Росії до древньої ».