основные даты и события царствования Павла I. Сравнить царствование Екатерин II и царствование Павла I (по мероприятиям внутренней политики) - найти не менее трёх общих черт и все черты различия, письменно.

Слов'яни - одна з найчисленніших груп давньоєвропейського населення. З розселенням арійських племен по цілій Європі й великій частині Азії, почали вибиватися поміж іншими племенами й слов’яни, що первісно займали землі поміж рікою Одрою на заході, Дніпром на сході, Карпатами й Судетами на півдні й прибережною, над балтійською смугою на півночі. До самого балтійського побережжя вони не доходили, так само, як дуже довго держалися здалека від чорноморського побережжя.

Слов’яни були вдачі войовничої, сміливі й жорстокі, а при тому надзвичайно свободолюбні. Вірили в сили природи, але релігія була краще розвинута в західних, аніж східних слов’ян.

Займаючись скотарством і бджільництвом, особливо поширили слов’яни хліборобство й огородництво. Доказ на це - спільні всім слов’янам назви жита, пшениці, ячменю, вівса льону, конопель, сіна, овочів, ягід, а далі рала, серпа, коси, мотики, лопати, ратая, орання, сіяння, жатви, і т. п. З ремесел знали ткацтво й кушнірство та домашнє майстерство, при якому послугувалися сокирою, долотом і кліщами. Жили селами й оборонялися перед ворогом у городах, що їх обводили окопами. Їх зброєю були лук, стріли, меч. Рахувати вміли до тисячі. Вміли будувати хати з вікнами й дверми, варити мед і виробляти з молока сир та масло. З окрас носили персні та гривні.

В арабських джерелах згадується про союзи слов'янських племен - об'єднання східних племен ще до створення Київської Русі. Слов'яни жили родами, племенами. Найдавніший вітчизняний літопис, згадуючи про розселення слов'ян у Східній Європі називає різні племена: словени, кривичі, поляни, в'ятичі, радимичі, древляни, сіверяни та ін.

Прабатьківщина слов’ян

Слов'яни - одна з найчисленніших груп давньоєвропейського населення. Точно час виокремлення її з індоєвропейської спільноти ще не встановлено.

Як відомо, існує кілька концепцій про прабатьківщину слов'ян. Так, згідно з дунайською концепцією, яка походить з найдавнішого літопису - "Повісті временних літ" літописця Нестора, слов'яни довгий час жили на берегах Дунаю, звідки й почали розселятися.

За другою концепцією - вісло-одерською - прабатьківщиною слов'ян була територія сучасної Польщі.

Згідно з третьою концепцією, яку підтримує переважна більшість дослідників, давні слов'яни розселялися між Дніпром і Віслою.

Ґрунтуючись на археологічних даних, багато вчених роблять висновок, що слов'яни (протослов'яни), принаймні від часу виокремлення їх у II тисячолітті до н. е. з індоєвропейської спільноти і до раннього середньовіччя (коли їх існування було зафіксовано писемними джерелами й підтверджено археологією), змінювали місця свого проживання. Тому кожна з наведених концепцій, найімовірніше, фіксує той чи інший етап розселення слов'ян на початку їхньої історії.

Розселення слов’ян

Писемні джерела І тисячоліття до н. е. фіксують розселення слов'ян на межі лісової і лісостепової зон у межиріччі Дніпра і Верхньої Вісли. Це підтверджують і нові археологічні матеріали (які до того ж свідчать про спадкоємність матеріальних пам'яток у цьому регіоні), і лінгвістичні дані.

Згідно з археологічними дослідженнями, починаючи із середини І тисячоліття до н. е. слов'яни поділялися на східних і західних. Тоді ж формувалась і південна група слов'ян. У першій половині І тисячоліття до н. е. у південних районах Східної Європи крім слов'ян жили також пізні скіфи, сармати, готи, фракійці, які у IV-V ст. відійшли на південь і південний захід або ж були асимільовані слов'янським населенням.

Візантійські автори VI ст. Прокопій Кесарійський, Менандр Потиктор, Маврикій Стратег знали слов'ян під назвою венедів, антів та склавінів і характеризували їх як численний народ, який брав активну участь в історичних подіях Південної і Південно-Східної Європи.

Я извиняюсь если ответы не правильные

В 553 либо 554 году после разгрома жужаней тюрками в столицу Тюркского каганата прибыло иранское посольство, преследовавшее цель заключения военного союза против государства эфталитов — врага Ирана и бывшего союзника Жужаньского каганата. Для тюрков перспектива союза открывала возможность закрепиться в Средней Азии и взять под свой контроль Великий шёлковый путь. Договор был скреплён браком шахиншаха Хосрова I Ануширвана с дочерью Истеми (от этого брака родился будущий шахиншах Ормизд IV).

По поручению Мукан-кагана Истеми во главе большой армии выступил на запад весной 554 года. Не встречая по пути серьёзного сопротивления, ябгу к 555 году дошёл до Аральского моря. По пути им были подчинены усуни, нушиби, дулу[5], а также подвластные эфталитам Хотан, княжества Семиречья[6] и Хорезм. Эфталиты были не в состоянии отреагировать на эти события из-за войны в Индии.

Истеми, зная о занятости Хосрова I Ануширвана боевыми действиями с византийцами, также не стал в одиночку атаковать эфталитов, обратив внимание на север, где в 556 году подчинил абаров[7] и наткнулся на сопротивление хионитов, вар, огоров и, возможно, примкнувшей к ним части жужаней. Война с ними тянулась до 558 года, когда тюркам удалось изгнать остатки разбитых племён за Урал (там беглецы стали известны как авары). Подойдя к берегам Волги, тюрки не стали форсировать реку, а вернулись назад. К этому времени (в 557 году) Иран заключил перемирие с Византией и был готов вместе с тюрками начать войну с эфталитами.