Порівняйте становище міщан у Слобожанщині та Гетьманщині. ​

Міщани – мешканці укр. міст і містечок доби середньовіччя та Нового часу, які із масовим набуттям прав у сфері самоврядування виділилися в окремий соціальний стан (у трансформованому вигляді проіснував до 1917). Істор. попередником міщанства як стану було населення давньорус. міст. На відміну від "бюргерської" моделі західноєвроп. середньовічних міст, що передбачала наявність приватної власності в городян і заснованого на комунальному імунітеті міськ. устрою, міста Київської Русі залежали від держави (певною мірою від бояр, Церкви), а їхні жителі як соціально-політ. цілісність не мали законодавчо закріплених прав та привілеїв. Упродовж 14–15 ст. формувалися найважливіші станові ознаки М. – насамперед набуття ними особливих прав і привілеїв, що вирізняли їх від ін. великих соціальних груп сусп-ва. Каталізатором цього процесу послужили локаційні привілеї. У 15–16 ст. окреслення правового статусу міщанства як стану відбувалося не лише шляхом практичного перетворення локаційних привілеїв на магдебурзьке право, а й наданням центр. владою мешканцям міст, у т. ч. тим, які мали самоврядування на звичаєвому праві, уставних грамот, привілеїв екон. характеру, прийняття сеймових постанов (див. Вальний сейм), законодавчих кодексів (Статути Великого князівства Литовського). Попри це М. реально не змогли досягти такого ступеня станової інтегрованості, як шляхта.

Зазначаючи успіхи сучасної історичної науки у вивченні окремих сторін соціальної історії та становища міщан в другій половині XVII – другій половині XVIІI ст., слід зазначити, що нагромаджений дослідниками фактичний матеріал часто надто розрізнений; деякі з праць, їх фактологічна база та висновки вимагають суттєвого уточнення. Недостатньо вивченими залишаються економічна діяльність міщанських господарств, їх роль і місце в економічній системі Гетьманщини, деякі аспекти станової самоорганізації у XVIII ст. Поки ще немає комплексних досліджень, присвячених вивченню соціальної структури, змін правового статусу окремих груп населення протягом другої половини XVII – другої половини XVIІI ст. Не стала предметом спеціального дослідження політика царського і гетьманського урядів стосовно міщан Гетьманщини. Писемні джерела, що дають змогу дослідити соціально-економічне становище міщан Гетьманщини, можна поділити на три основні групи: акти державного управління, ревізії й описи, мемуарна та історична література. Кожна з цих груп об'єднує джерела, що за формою, змістом та походженням більш-менш однорідні й вимагають особливих методів наукового дослідження.

Древнерусское государство, как оно сложилось при Владимире, просуществовало недолго. К середине XI в. начался его постепенный распад на ряд самостоятельных княжеств. Признаки политического раздробления Киевской Руси появились вскоре после смерти Ярослава Мудрого в 1054 г. Борьба между потомками Ярослава, пользовавшимися поддержкой местного боярства, привела к возникновению системы обособившихся княжеских владений, признанной Любечским съездом князей в 1097 г. (наследование по правилу "каждый да держит отчину свою").

На некоторое время при князьях Владимире Мономахе и его сыне Мстиславе Великом снова возвысился Киев как общий центр. Эти князья сумели дать отпор усилившейся опасности нашествия кочевников-половцев. После смерти Мстислава вместо единой державы возникло около полутора десятков самостоятельных земель. Долгое время в историографии этот период получил название феодальной раздробленности. Как правило утверждалось то, что в результате серьезных социальных сдвигов дружинники киевских князей стали землевладельцами, превратившие свободных общинников в зависимых людей. Подобные факты имели место и в отношении церкви, обретавшей феодальные земли, на которых работали зависимые люди. Однако становления новых феодальных отношений в XII в. был лишь в самом зачатке и не стал господствующим в социальном и экономическом развитии Древней Руси. Причину этого следует видеть в особенно сильной организации сельских общин.

Объяснение:

После Крымской войны отсталость России стала очевидной всем — крепостничество не обеспечивало необходимых темпов развития. В1856 г. началась подготовка его отмены, которая носила гласный характер. Выдвигались различные проекты. 19 февраля 1861 г. был подписан манифест об отмене крепостного права. Крестьяне становились лично свободными, но получали, как правило, лишь часть прежних наделов (изредка — больше). Они должны были заплатить выкуп (бесплатно они могли получить лишь четверть надела), а до перевода на выкуп оставались временнообязанными и должны были нести прежние повинности. Всё это открыло путь буржуазным отношениям, но привело к кратковременной вспышке крестьянских волнений и к земельному голоду в деревне.

Судебная реформа. С 1864 г. вводилась новая структура судов (общие и мировые) и суд присяжных. Суд становился гласным, состязательным и независимым. Провозглашалось равенство сословий перед судом.

Земская реформа (1864). Земства — выборные органы местного самоуправле-ния. Избирались на основе имущественного ценза по трём куриям (группам избирателей), возглавлялись местными предводителями дворянства и ведали вопросами образования, здравоохранения, благоустройства в сельской местности.

Городская реформа. В 1870 г. вводились органы местного самоуправления в городах (городская дума и управа). Выбирались также на основе имущественного ценза и занимались в городах теми же вопросами, что и земства на селе.