Прочитайте текст и выполните задания. МАНИФЕСТ О ДАРОВАНИИ ВОЛЬНОСТИ РОССИЙСКОМУ ДВОРЯНСТВУ 18 февраля 1762 г. «Безсмертные славы премудрый монарх, любезный государь дед наш, Петр Великий и император всероссийский, какую тягость и коликие труды принужден был сносить единственно для благополучия и пользы отечества своего, возводя Россию к совершенному познанию, как военных, гражданских, так и политических дел, тому не только вся Европа, но и большая часть света неложный свидетель.» […] «… в тогдашнее ж время самая крайность настояла российскому дворянству … вступить в военные и гражданские службы и сверх того обучать благородное юношество не только разным свободным наукам, но и многим полезным художествам, посылая оных в европейские государства и для того ж самого учреждая и внутрь России разные училища, дабы с наивящшею поспешностью достигнуть желаемого плода. Правда, что таковые учреждения, хотя и в начале, … казались тягостными и несносными для дворянства, лишаться покоя, отлучаться домов, продолжать против воли своей самим военную и другие службы, и детей своих в оных записывать, от которой некоторые укрывались, подвергая себя за то не только штрафам, но и лишались имений своих, как нерадивые о своем и потомков своих добре. […] И тако мы … по данной нам от всевышнего власти, из высочайшей нашей императорской милости, … жалуем всему российскому благородному дворянству вольность и свободу, кои могут службу продолжать, как в нашей империи, так и в прочих европейских союзных нам державах, на основании следующего узаконения: 1) Все находящиеся в разных наших службах дворяне могут оную продолжать, сколь долго пожелают, и их состояние им позволит, однако ж военные ни во время компании, ниже пред начатием оной за три месяца об увольнении из службы, или абшида (прим. – отставки да не дерзают, но по окончании как внутрь, так и вне государства […] 2) Всех служащих дворян за благопорядочную и беспорочную нам службу наградить при отставке по одному рангу, если в прежнем чине, с которым в отставке вдет, больше года состоял, и то таковых, кои от всех дел увольнения будут; […] 3) Кто ж, будучи в отставке, некоторое время или после военной, находясь в статской и других наших службах, пожелает паки вступить в военную службу, таковые приняты будут, есть ли их к тому достоинства окажутся, теми же чинами, в каковых они состоят, с переименованием военных чинов, но старшинством младшими пред всеми теми, кои с ними, когда они из военной службы уволены, в одних рангах состояли; […] 4) Кто ж, будучи уволен из нашей службы, пожелает отъехать в другие европейские государства, таким давать нашей Иностранной коллегии надлежащие паспорты беспрепятственно с таковым обязательством, что когда нужда востребует, то б находящиеся дворяне вне государства нашего явились в свое отечество, когда только о том учинено будет надлежащее обнародование, то всякий в таком случае повинен со всевозможною скоростию волю нашу исполнить под штрафом секвестра его имения. […] 7) […] однако ж чтоб никто не дерзал без обучения пристойных благородному дворянству наук детей своих воспитывать … 9) […] мы надеемся, что все благородное российское дворянство, чувствуя толикие наши к ним и потомкам их щедроты, по своей к нам всеподданической верности и усердию побуждены будут не удаляться, ниже укрываться от службы, но с ревностью и желанием в оную вступать, и честным и незазорным образом оную по крайней возможности продолжать, не меньше и детей своих с прилежностью и рачением обучать благопристойным наукам, ибо все те, кои никакой и нигде службы не имели, но только как сами в лености и праздности все время препровождать будут, так и детей своих в пользу отечества своего ни в какие полезные науки не употреблять, тех мы, яко суще нерадивых о добре общем, презирать и уничтожать всем нашим верноподданным и истинным сынам отечества повелеваем, и ниже ко двору нашему приезд или в публичных собраниях и торжествах терпимы будут». Указ Петра III от 18 февраля (1 марта) 1762 г. 1. Как император Петр III оценивает правление своего деда Петра I Великого? ответ обоснуйте. 2. Почему, исходя из данного текста, для дворян были тягостны новшества Петра I? 3. Обязательной ли стала военная служба для дворян? 4. При каких обстоятельствах дворянин не мог выйти в отставку? ответ обоснуйте. 5. Могли ли русские дворяне беспрепятственно выезжать заграницу и оставаться там навсегда? ответ обоснуйте. 6. Обязаны ли дворяне обеспечивать своих детей образованием? ответ обоснуйте.

Объяснение:

Перемирие между Россией и Швецией подписали в Валиесари (под Нарвой) в декабре 1658 года, после долгих переговоров. Перемирие было заключено на 3 года. По условиям этого договора, Москва закрепляла за собой часть завоеваний в Ливонии: занятые крепости, где успели закрепиться русские гарнизоны.

Через 3 года международная обстановка изменилась не в пользу Русского царства. Война с Польшей развивалась неудачно, и Москва оказалась перед перспективой затяжного вооружённого конфликта с Речью Посполитой и Швецией. Поэтому, по окончательному мирному договору, заключённому летом 1661 года в Кардисе (Эстляндия), Московское государство отказалось от всех своих завоеваний и возвратило Швеции назад все отнятые территории и крепости. Таким образом, окончательные итоги русско-шведской войны 1656-1661 годов оказались не в пользу Русского царства.

Война показала необходимость серьёзных преобразований в военной сфере, которые были начаты уже Алексеем Михайловичем и значительно развиты его сыном – Петром Первым.

Культу́ра Старода́внього Ри́му — другий етап античної культури. Вплив культури Стародавньої Греції на культуру Римської Імперії не підлягає сумніву. Давньогрецький історик, автор фундаментальної 40-томної «Загальної історії» Полібій, який прожив у Римі 16 років, підкреслив одну з особливостей давньоримської культури: «Римляни, виявляється, можуть краще за всякий інший народ змінити свої звички і запозичити корисне». Але в той же час римська культура не копіювала грецьку, вона розвивала, поглиблювала досягнуте, а також привносила власні національні риси — практицизм, дисциплінованість, дотримання суворої системи. Найбільші завойовники старовини — римляни, підкоряючи різні народи, вбирали їх культурні досягнення, але при цьому зберігали й свої «домашні» звичаї. Динамізм римської культури — така ж істотна її особливість, як і традиціоналізм. Взаємодія цих двох початків обумовила і її життєздатність, і величезну роль для подальшої культурної історії Європи, особливо Західної.

Періоди в розвитку давньоримської культури дуже чітко відповідають трьом основним етапам у політичній історії: царському, періоду республіки і періоду імперії.

Царський період Редагувати

Традиційно починають відлік історії Стародавнього Риму з VIII століття до н. е., від легендарної дати заснування Риму Ромулом і Ремом в 753 р. до н. е. До VI ст. до н. е. Рим являв собою поліс на чолі з царями. Великий культурний вплив справляли на римлян сусідні народи, особливо загадкові етруски (неясне походження цього народу, бо залишається незрозумілою його писемність). У них римляни запозичили більшість літер свого алфавіту, прийоми будівництва, деякі обряди (наприклад, гладіаторські бої). Символ Риму — бронзова статуя вовчиці — виконана етруським майстром. Етруською була остання з царських династій.

Період Республіки Редагувати

Після вигнання царя влада переходить до народних зборів, які обирали сенат і двох консулів. У період республіки (VI–I ст. до н. е.) Рим підкорив всю Італію, переміг Карфаген і завоював Грецію. Перетворення Риму на велику середземноморську державу справило вплив на ідеологічне життя римського суспільства. Греки стають вчителями своїх завойовників, грецький вплив на римську культуру домінує: вивчається грецька філософія, література, створюються риторичні школи, копіюються грецькі скульптури. У вищих колах римського суспільства набуває широкого вжитку грецька мова. Все більший вплив справляють на побут і образ життя римської знаті елліністичні звичаї. Широкі кола римського суспільства вороже ставилися до іноземних нововведень та звичаїв і чинили їм стійкий опір.

Період імперії Редагувати

Внутрішня криза республіканського ладу, перетворення армії на професійну, зміна ролі воєначальників спричиняють громадянські війни. Гай Юлій Цезар проголосив себе імператором. Після вбивства Цезаря і запеклої боротьби до влади прийшов його племінник Октавіан Август. Його правління починає період імперії (I ст. до н. е. — V ст. н.е). Накопичений культурний потенціал, політична стабільність, величезні матеріальні багатства обумовлюють піднесення римської культури. Завойовані східні народи також роблять свій внесок до культури Риму, особливо їх вплив відчувається в релігійній сфері.

Криза Римської імперії у III столітті відбилася на стані економічного і політичного життя Імперії, на її ідеології. Старі уявлення та ідеї відійшли в минуле, поступаючись місцем новим. Все це знаменувало собою глибокий занепад культури. В області науки, літератури і мистецтва в III ст. не було створено нічого скільки-небудь значного, і лише одна область культури була винятком — право, яке інтенсивно розроблялося префектами преторія (Папініаном, Ульпіаном та іншими відомими юристами). Саме в ці роки система римського права була поставлена у відповідність до потреб світової держави. Тепер римське право включало елементи правових норм, які діяли в провінціях.

Рим довго не знає воєнних невдач, але внутрішні протиріччя ослабляють його, в кінці IV ст. н. е. відбувається поділ Римської імперії на Західну і Східну. У 476 р. Рим був зруйнований варварами, і цю подію вважають кінцем історії Стародавнього Риму та стародавньої історії взагалі.