Какой год считается датой образования Древнерусского государства? (пояснение почему)

Образование государства Русь

Основные статьи: Русь (народ) , Призвание варягов, Новгородская Русь, Киевская Русь

Наиболее ранним историческим документом, свидетельствующим о существовании Древнерусского государства, являются Бертинские анналы, в которых сообщается о прибытии в мае 839 года к франкскому императору Людовику Благочестивому византийского посольства от императора Феофила. В составе византийской делегации находились послы народа рос (rhos), посланные в Константинополь правителем, обозначенным в тексте как хакан (chacanus). Древнерусское государство, о котором практически ничего не известно, в этот период времени условно обозначается в современной историографии как Русский каганат.

Наиболее ранний древнерусский летописный свод «Повесть временных лет» излагает образование Руси на основании преданий, записанных спустя 250 лет после самих событий, и датирует их 862 годом. Союз северных народов, в который входили славянские племена словене и кривичи, а также финно-угорские племена чудь и весь, пригласили князей варягов из-за моря для того, чтобы остановить внутренние раздоры и междоусобные войны (см. статью Призвание варягов) . По Ипатьевской летописи варяг князь Рюрик сел сначала княжить в Ладоге, и только после смерти братьев срубил город Новгород и перебрался туда. Существование неукреплённого поселения Ладога отмечается с середины VIII века, а в самом Новгороде отсутствует датированный культурный слой старше 30-х годов X века. Зато подтверждено местонахождение княжеской резиденции в так называемом Рюриковом городище, возникшем в первой половине IX века недалеко от Новгорода.

К моменту возникновения Руси «Повесть временных лет» относит набег руси на Константинополь в 860 году, датируя его ошибочно 866 годом и связывая его с частным походом удельных киевских князей Аскольда и Дира.

862 год — принятый для отсчёта русской государственности — скорее всего условная дата. По одной из версий неизвестный киевский летописец [1] XI века выбрал 862 год на основании памяти о так называемом первом крещении Руси, последовавшем вскоре после набега 860 года.

Именно с походом 860 года, если дословно доверять тексту летописи, её автор связывал начало Русской земли:

У цю епоху сформувались деякі такі засади та елементи європ. життя. Йдеться перш за все про формування основ індустр. суспільства. Епоха охоплює ХVІІ-ХІХ ст. Проте філософія цього періоду завершується І третиною ХІХ ст., що є прикладом випереджаючого розвитку дух. процесів порівняно із політ. та соціально-економічних, що свідчить про творчий характер людс. мислення. За соц. змістом це був період формування і утвердження в Європі буржуазних суспільних відносин. Паралельно із змінами у діяльності відбувались і зміни у суспільних стосунках: розриваються колишні зв’язки особистої залежності людини від людини, зникає “велика сім’я”, а натомість з’являється вільний, автономний індивід. В цей час вже завершується епоха географічних відкриттів, але породжений нею тип активної самодіяльної особистості не лише не зникає, а знаходить все нові сфери прикладення своєї активності. Розвиток мореплавства, виробництва, зростання міст та соціальної динаміки привели до швидкого розвитку наукового знання. З’являється перша завершена та експериментально підтверджувана наукова теорія – механіка І.Ньютона. Вплив її на життя був колосальний, адже це вперше людина спродукувала такий інтелектуальний витвір, який дозволяв отримувати точні та незаперечні практичні результати. Ідеї та принципи механіки настільки поширились, що виник “механістичний” світогляд. Відбулись суттєві зрушення і в інших сферах духовного життя: з’являється мистецтво в його сучасному розумінні, тобто мистецтво світське, автономне; народжуються роман як літературний жанр, опера, сучасний театр, архітектура масових забудов, промислова архітектура; виникають Академії наук, з’являються перші газети та часописи, у тому числі – і наукові, з’являється міський транспорт. Все це приводить до того, що індивід постає основним суб’єктом життєдіяльності. Показовою для епохи стає фігура Робінзона–персонажа твору Дж.Свіфта, бо ця людина на ділі продемонструвала, як це можна зробити. Індивід спирається тепер у своїй здатності наодинці вибудовувати власне життя на свою діяльну активність. Індивід спирається тепер на мислення “здорового глузду”, яке включає у свій зміст два непорушні моменти: опору на факти  та ясну, чітку і зрозумілу логіку. Все це знайшло своє виявлення у новому світогляді: світ тепер розглядається людиною як об’єкт, на який спрямовується людська активність, а сама людина – як суб’єкт, світ постає в якості надскладного механізму, типовим взірцем якого був механічний годинник.  Природа тепер поділяється на живу та неживу, але і та, і інша є лише основою для росту людської могутності. Діяльність людей починають розглядати не як колообіг подій, де немає ні початку, ні кінця, а як розвиток від примітивних до досконаліших форм існування суспільства. Ці питання досліджували філософ Д.Віко, учений Ж.Тюрго, філософ Й.Г.Гердер. Зміна ідей про суспільний розвиток у думках цих учених ішла від погляду на історію як колообіг 3 епох – божественної, героїчної. Знаряддям досягнення свободи є знання. Відбуваються відчутні зміни і у розвитку філософії.

Объяснение:

Клад из Славянского района является крупнейшим в мире кладом византийских солидов. Каждая монета весит 4,55 грамма. Хазары, жившие грабительскими набегами на соседние территории, были обречены на деградацию своего государства. В 966-967 гг. оно было уничтожено походом киевского князя Святослава Игоревича. И вновь, место, где сейчас стоит Славянск-на-Кубани, стало историческим: как раз здесь - по правому берегу Кубани проходил Святослав, направляясь в Тмутаракань (на месте современной Тамани) . Отсюда войско князя на ладьях переправилось к Дону и обрушилось на хазарскую столицу Саркел. Генуэзская колония Ла-Копа была одной из около 40 подобных колоний, разбросанных по черноморскому побережью Кавказа и низовьям Кубани это первый населенный пункт, который в описании своего местоположения привязан к разветвлению Кубани и Протоки. Это был торговый город, основанный в начале XIV в. итальянцами. Венецианцы называли его Коба; среди названий встречаются также: Копарио, и Копа с артиклем Ло (Ло-Копа и Ло-Коппа) . Слово la (to) Сора есть в итальянском, испанском и португальском языках и переводится как: дар, изобилие, кладовая; в современном значении - кубок (напр. la Сора Mondiale - Кубок Мира) . Возможно, название могло произойти и от греческого "копто", что означает пластовать рыбу. В XIII-XIV вв. территория Северного Кавказа и Кубани была под властью монголов и входила в Золотую Орду, поэтому учреждение генуэзских колоний проходило с ведения местного хана. После распада Золотой Орды, колонии находились в зависимости от местных адыгских (черкесских) князей