Причина распада Болгарского царства.​

Объяснение:

По­сле 917 года Си­ме­он, став­ший наи­бо­лее вли­ятельным го­су­да­рем на Бал­ка­нах, за­ду­мал соз­дать болгаро-ви­зантийскую им­пе­рию. Он объ­я­вил се­бя «ца­рём бол­гар и гре­ков», а гла­ву болгарской Церк­ви - пат­ри­ар­хом. В раз­гар при­го­тов­ле­ний к оса­де Кон­стан­ти­но­по­ля Си­ме­он скон­чал­ся. При на­сле­до­вав­шем ему сы­не Пет­ре на­чал­ся упа­док Первого Болгарского царства, вы­зван­ный не в по­след­нюю оче­редь ог­ром­ны­ми рас­хо­да­ми на вой­ны с Ви­зан­ти­ей. На­ло­го­вый гнёт и об­ни­ща­ние на­се­ле­ния дес­та­би­ли­зи­ро­ва­ли государство, да­ли тол­чок ши­ро­ко­му рас­про­стра­не­нию ре­ли­ги­оз­но-со­ци­аль­ных ере­тических дви­же­ний, в том числе бо­го­миль­ст­ва. Первое Болгарское царство, раз­ди­рае­мое внутренними про­ти­во­ре­чия­ми, на­ча­ло рас­па­дать­ся. Это­му спо­соб­ст­во­ва­ли так­же втор­же­ния венг­ров и ви­зан­тий­цев, за­хват ки­ев­ским князем Свя­то­сла­вом Иго­ре­ви­чем в 968 году северо- восточной час­ти Бол­га­рии.

Во многих странах были рабы. В Риме это было тоже. Только каждый раб имел свою должность. Например, раб-секретарь, раб-библиотекарь и многие другие. Самых сильных, ловких и смелых рабов отдавали в гладиаторы. Там их обучали воинскому делу. У римлян гладиаторские бои были самыми любимыми, им нравилось смотреть на борьбу двух рабов.  Если соперник был бессилен, он поднимал левую руку, тем самым прося о если зрители поднимали палец вверх, то гладиатору давали ещё один шанс. если же наоборот - то его убивали. Были и такие случаи, когда один гладиатор не убивал другого, так как эти гладиаторы были друзьями и так уж принято своего товарища убивать нельзя. Пример был приведен из судьбы гладиатора Спартака, который создал крупнейшее восстание рабов.

Объяснение:

Характеризуючи соціальні та світоглядні передумови середньовічної культури, необхідно усвідомити хронологічні рамки Середньовіччя. Під середньовічною культурою сучасна наука розуміє культуру доби феодалізму, що відповідно до країн Західної Європи становить період приблизно від У до ХУ ст. Формування феодальних відносин у країнах Західної Європи відбувається нерівномірно. У Франції та Італії – впродовж ІХ-ХІ ст., у Німеччині – до середини ХІ ст., завоювання Англії кінця ХІ ст. прискорили процеси феодалізації у цій країні.

До кінця ХІ ст. у Західній Європі завершується поділ суспільства на землевласників – феодалів (сеньйорів) та залежних селян (сервів). Феодальні відносини характеризуються поєднанням верховної влади, у тому числі політичної, з землеволодінням, васальною ієрархією. Відносини особистої залежності одних феодалів (васалів) від інших (сеньйорів) становили систему васалітету. Васал отримував землі від вищестоящого сеньйора, який, у свою чергу, був чийсь васал. Одержання землі зобов’язувало васала виконувати військові обов’язки, брати участь у суді і т.д.